– Тату, я краще про тебе твір напишу.
– Чого? Тема твору “я пишаюся своєю мамою”.
– Ну а що про маму писати? Сидить за касою і товар пробиває. Хіба я можу нею пишатися?
Мирославі стало до сліз неприємно таке почути від своєї доньки Світланки. Однак, жінка зайшла у ванну, вмилася, витерла сльози та покликала родину вечеряти. Адже вона приготувала люблену картоплю з котлетками, яку так обожнює Світланка.
Але жінка завжди старалася догоджати Володі та дочці. Прокидалася раніше за всіх, готувала кожному окремий сніданок. А ще перекус коханому на роботу, донечці до школи смачний сендвіч чи сирники з шоколадом. Ну хіба вона тою порцією у шкільній їдальні буде сита?
Встигає попрасувати чоловікові сорочку, доні форму, складе їй спортивний костюм на тренування, заплете гарні косички чи хвостики. А потім бере свою сумку, ключі та швидко біжить на роботу в магазин.
Звісно, з покупцями їй не так часто щастило. Хамили, обзивали, погрожували поліцією, викликали директора. Але Мирося старалася совісно виконувати роботу, всім покупцям посміхалася, бажала гарного дня та настрою. Графік був важкий – з 8 ранку по 10 (інколи) 11 вечора. А ще треба поприбирати в магазині, звірити накладні, зробити чеки, закрити вітрину, перекласти продукти до холодильника, аби вони не зіпсувалися, зачинити магазин на сигналізацію.
Хоча Мирослава могла отримати гарну роботу. Тоді Світланці було тільки рочок, коли жінці запропонували посаду менеджера в одній хорошій фірмі. Зарплата висока, дружній колектив, ще й офіс біля будинку. Однак, жоден садочок не хотів брати її доньку в групу. Там нема місць, там вимагала хабар, туди далеко їхати.
“З одного боку – кар’єра та гроші, з іншого – моя донька. Ні, я не можу так підло вчинити” – думала Мирося. Так, вона відмовилася від гарної роботи заради виховання доньки. І просиділа у декреті аж до того часу, як Світланці виповнилося 6. Коли донька пішла в 1 клас, то Марина вирішила відновити пошуки роботи. Однак, ніхто не хотів її брати.
Тому вона погодилася на посаду продавця в магазині. А які ще були варіанти? Двірничка? Прибиральниця?
Наступного ранку Мирося знову прокинулася, приготувала їсти та пішла на роботу. Настрій у неї був кепський. Але о 9 ранку до неї зайшли..чоловік та донька!
– Володю? А ти чому Світланку сюди привів? Вона ж має бути в школі!
– Нічого, сьогодні мала буде тобі допомагати. Я сказав керівничці, що вона погано себе почуває. Заодно побачить, як мама працює.
І до кінця зміни Світланка сиділа в магазині. Допомагала мамі розкладати товар, рахувати решту, звіряти накладні. Вже о 9 вечора вона ледь стояла на ногах та хотіла спати.
– Доню, зараз. Мені треба тільки помити підлогу та занести весь товар у холодильник.
Дівчата повернулися додому пізно. На столі стояла вечеря тільки для двох – чоловіка та жінки.
– Тату, я теж хочу макарони і сосиски!
– Ну так сама собі приготуй, як мама. Давай, давай, але спершу треба каструлю помити, вона брудна.
Світланка спромоглася тільки нарізати ковбасу та приготувати собі чай з бутербродами. Навіть не було сил аби піти в душ, одразу заснула на ліжку.
– Це ти її так провчити хотів? Ну вона ж дитина.
– Ні, нехай бачить як ти важко працюєш. І шануватиме цю професію.
Через декілька днів Світланка принесла мамі з татом зошит, де красувалася найбільша оцінка 12 балів.
– А це що таке?
– Це я написала твір про тебе, мамочко! Класна керівничка хвалила мене і казала, що я молодець. Я єдина отримала 12 за цей твір!
Мирослава міцно обійняла донечку та поцілувала її у пухкі щічки. А чоловік Володя посміхався – все-таки, донька засвоїла цей урок!
Ця розповідь заснована на правдивій історії, якою поділився наш читач. Будь-яка схожість з реальними назвами чи місцями є випадковістю. Усі фото в статті є ілюстративними.
Напишіть нам в коментарях у Facebook!