– А шо ви, свате, бачите, крім тих унітазів і труб? І доньці своїй нічого не дали! Якби не мій син, вона б досі в обносках ходила…

Свого чоловіка я люблю понад усе на світі! А от його батьки можуть стати причиною нашого розлучення.

Сашко, без перебільшень, чоловік моєї мрії. І розумний, і красивий, і мене кохає. Словом, кращого не знайти! Одружились три роки тому, живемо зараз у власній квартирі.

Це житло подарували нам свекор зі свекрухою: свого часу батько мого чоловіка працював в Америці і заробив так багато грошей, що зараз вони живуть, не обмежуючи себе ні в чому.

Вам може здаватись, що я невдячна, бо мені квартиру подарували, а я носом кручу. Та не все так просто.

Багате життя зробило Тетяну Семенівну та Артура Сергійовича дуже зверхніми. Вони цього не помічають, але їхнє ставлення до інших людей буває дуже жахливим… Навіть нас це не оминуло. На кожній зустрічі свекор не забуває нагадати, за чиї гроші куплена наша квартира. А я ж і так знаю! Уже два роки майже щодня їм дякую за такий подарунок. А вони і досі заспокоїтись не можуть! Врешті-решт, я ж їх не просила! Заробляємо ми із Сашком добре, і самі могли б житло купити. Пізніше, правда. Але змогли б!

Може, це все через те, що я із небагатої родини… Мама — вчителька, тато — сантехнік. Зрозуміло, що всі гроші світу вони не заробили до свого віку. Хоча мешкали у власній двушці біля центру.

Точкою неповернення у нашій спільній проблемі стала одна сімейна вечеря. Тоді батьки Сашка покликали і нас, і моїх батьків у гості. Будинок у них розкішний. Як і дворик, альтанки, басейн, стоянка… Все, словом. Тому найчастіше збирались ми саме тут.

Усе було нормально, доки свекор не почав лізти до мого тата з непроханими порадами.

Пошепки

– Оце б вам, свате, професію яку інакшу. Чи освіту, чи що воно там у вас… То може і жили б як люди, а не як біднота якась.

– Ви мене, Артуре, вибачте, але з якого це дива ви нас так називаєте? Доньку ми виростили в теплі і добрі, жити маємо де. Що ще треба? – обурився мій тато.

– Та ото тільки й того що на вулиці не живете! – розсміявся свекор. – А старість яка у вас? Тягаєтесь по тих роботах, наче ненормальні, а грошей немає. А на морі ви коли востаннє були? А квартиру доньці чого не подарували? Так їй жилось добре з вами, що спеціально мужика багатшого шукала.

До кінця це слухати тато не став. Забрав маму, і вони пішли додому. Ні свекор, ні свекруха і не думали вибачатись за зроблене… Вони спокійно сиділи у своєму чудовому дворику, попиваючи дорогезне, підозрюю, вино.

Я не могла повірити в почуте: заробляю я чудово, професія в мене престижна, а вони — отак. Та й Сашко навіть не збирався заступитись за мою сім’ю…

Усе це наштовхнуло мене на думку: може, краще було б розлучитись, щоб нікого не мучити?

Ця розповідь заснована на правдивій історії, якою поділився наш читач. Будь-яка схожість з реальними назвами чи місцями є випадковістю. Усі фото в статті є ілюстративними.

Що думаєте?

Напишіть нам в коментарях у Facebook!