Напротивагу усім історіям про погані стосунки свекрухи та невістки, у Марії все склалося зовсім по-іншому. На щастя, Богдана Дмитрівна була ледь не святою жінкою. Вона й слова кривого дружині свого сина ніколи не сказала. Постійно радилася з нею і ніколи не робила нічого наперекір дітям. Золото, а не свекруха.
– А пам’ять у неї яка… Не повіриш. Виявляється вона все пам’ятає: скільки разів до мене в лікарню їздила, коли у мене апендицит вирізали, скільки вона з дитиною нашою сиділа, скільки подарунків нам принесла, скільки посуду вимила в моєму домі. Що не запитай – усе знає,- округлила очі Марія, розповідаючи про свою свекруху.
Богдана Дмитрівна і справді зробила для дітей чимало. Ще на заручини у подарунок принесла молодятам чималеньку суму. Саме на неї ті згодом і купили власну квартиру. Далі виникли проблеми з ремонтом. І знову свекруха тут як тут. Так би мовити, поспішає на допомогу. Та й допомагала пані Богдана цього разу не так матеріально, як фізично. Ставали разом і наводили лад у домі. Марія ж з чоловіком майже постійно працювала. Дуже рідко вони знаходили час на те, щоб домовитися за матеріали, проконсультуватися зі спеціалістами й таке інше. Усе це стало обов’язком свекрухи.
Добре, що мати була не дуже вибагливою. Тому допомагала дітям буквально з усім.
– А вона що виконроб якийсь?- здивовано питали подруги Марії. – Вона ж усім керувала. А якби вам щось вкінці не сподобалося? Тоді що, заново переробляти все? Хіба можна довірити оформлення власної оселі чужій людині?
Втім, Марія до уваги ці слова не брала. Вона цілком довіряла матері чоловіка. До того ж свекруха власні кошти на ремонт докладала, бо в пари на той момент ще зовсім нічого не було. Вони лише починали своє подружнє життя. А окрім фінансів поділилася жінка і власними меблями. Віддала спочатку диван, холодильник, столи і шафи – тільки б дітям комфортно було. Домовилися, що діти віддадуть усе, як тільки придбають власне. Зробили, як і обіцяли, користувалися материною власністю кілька років, а далі купили своє, стильне та нове.
До слова, від меблів Богдана Дмитрівна відмовилася. Порадила синові продати все, а кошти собі залишити.
А далі була важка вагітність Марії. У кожному триместрі дівчина хворіла, що ускладнювало процес виношування малюка.
– Майже всі дев’ять місяців ми в лікарні провели,- жаліється Марія. Зате свекруха завжди була поруч зі мною. Щодня навідувалася зі смачною домашньою їжею. Казала, що мені потрібно харчуватися повноцінно. За двох. Приносила мені фрукти, овочі, солодощі. Підтримувала морально, розмовляла з лікарями, давала грошей на ліки.
І ось уже майже два роки минуло відтоді, як Марія стала мамою.
– Але навіть після пологів у мене були ускладнення. У лікарні я затрималася ще на пів місяця. А за малюком доглядала свекруха.
Здавалося, що всі перевірки долі новоспечена бабуся витримувала стійко.
Богдана Дмитрівна ще довго допомагала дітям, регулярно навідуючи їх, щоб дізнатися, чи, бува, не потрібно їм якось підсобити. Аж доки кілька тижнів тому не з’ясувалося, що Марія вагітна вдруге.
Ніхто навіть не очікував такої новини, бо в планах подібного ніколи не було. Втім, на всі вагання рідних Марія впевнено відповідає фразою про те, що слід народжувати. Якщо Бог дав, то що вже вдієш?
Втім, чоловік Марії зовсім іншої думки. Він боїться, що не впорається з обома малюками. Мовляв, один тільки з підгузок виріс, а тут одразу інший без жодного перепочинку. Та й грошей тепер треба вдвічі більше.
Але, зрештою, право вибору він залишив за дружиною.
Зате свекруха одразу ж зайняла чітку позицію – другої дитини не буде!
– Вона нам так і заявила, що друге маля нам не потрібне. І крапка.
– А з чого б це раптом?
– Пояснює все нашою фінансовою нестабільністю. Каже, що й одну дитину важко прогодувати. Розказує нам різні невтішні історії із життя своїх коліжанок. Мовляв, у сусідки двоє синів, і з обома стільки проблем. Тож свекруха думає, що і в нас друге чадо буде зайвим. У неї є тільки один син, зате такий ідеальний. Так і в нас повинно бути. Я її слухати не збираюся. Так одразу й сказала. Сім’ моя, отже й вирішувати мені.
– А вона що?
– Обурюватися почала. Тут її святий характер і зник. Пригадала мені свекруха все, що робила для нас. Усю свою допомогу і участь в нашому житті. Оце-то пам’ять, еге ж? Назвала нас невдячними дітьми. Мовляв, я для вас усе, а ви навіть думки моєї чути не хочете. Тепер уже не знаю, що й думати. Зате одне знаю точно – дитину я точно народжу.
Коли Марія завагітніла вдруге, то у захваті не був ніхто. А свекруха одразу ж зайняла чітку позицію – другої дитини не буде!
Що думаєте про таку свекруху?
Чи варто Марії слухати її?
Напишіть нам в коментарях у Facebook!