Ми з чоловіком давним-давно мріяли про свій будиночок за містом. Я уявляла, як зроблю собі гарний садочок, посаджу квіти та деревця. Десь поставлю басейн та дитячий майданчик для малюків. А Петро матиме великий гараж-майстерню.
І до цієї мети ми йшли ще з 2019 року. Петро працює водієм фури, часто їздив не тільки по області, але по всій Україні та закордоном. Я працювала вчителькою математики, ще після школи брала учнів на репетиторство та готувала їх до екзаменів.
Весною цього року купили ділянку, дали перший внесок на будову. Зізнаюся чесно, що без кредиту тут не обійшлося. Мій тато ще допомагав заливати бетон, все шпаклювати, носити меблі, ставити дах. Без його допомоги ми б точно не впоралися.
І тільки 2 тижні тому нарешті закінчили будову та помалу перевозили меблі. Я замовила гарні квіти до клумби, скоро ще приїдуть для веранди стіл з кріслами. В Епіцентрі купили нові штори, вибирала з мамою. Окрему кімнату у будиночку ми поки тримаємо пустою, як завагітнію – зробимо дитячу.
Однак, у наші родинні справи неочікувано залізла свекруха, Ольга Дмитрівна. Раніше я не могла її допроситися, аби просто поїхати зі мною в магазин та вибрати плитку. Бо то її голова болить, то ноги крутить, спина ниє. Хоча вона живе сама, але має свій магазин на базарі, продає солодощі. Але нам не хотіла навіть тисячу доларів позичити у борг. Дорікала, що ми потім забудемо і не віддамо гроші.
От за долари її страшне жаба давила. А коли дізналася про новосілля – то приїхала першою ж маршруткою у гості.
– Мати Василева, ну яка то краса. Боже, ну не можу намилуватися, – захоплювалася родичка.
Ми провели невеличку екскурсію, показали подвір’я та кімнати. І коли ми вже дійшли до дитячої спальні, то пані Ольга видала дуже дивну фразу:
– А, це для мене кімната? Гарно, тільки пусто.
Петро ніяково промовчав та одразу змінив тему. Але вже наступного дня свекруха приїхала до нас знову. Ще й взяла валізу з речами:
– Так поживу. А потім Петька всі мої меблі завезе до будинку.
– Постривайте, хто вам сказав, що можна тут жити? Ми будинок для себе робили.
– Тю, він мені сам казав, аби я до вас переїхала. Ви ж спеціально мені на верху одну кімнату виділили.
– Це дитяча.
– Яка дитяча, я тебе прошу?
Як виявилося, останні місяці 3 точно свекруха щодня телефонувала Петрові та дорікала, як їй погано, як серце болить, що почувається такою самотньою. Розумієте, до чого я веду? Пані Ольга просто нахабно напросилася жити в наш будинок.
Ну і ясно, що Петро приховував від мене ці розмови:
– Я хотів тобі сказати, коли вже мама остаточно переїде.
– Сказати? Просто поставити перед фактом? Твоя мама нам не допомагала, а зараз хоче жити?
– Ну тобі так важко? Це ж моя мама. Якщо їй стане погано – то ми поруч будемо.
Свекруха “пообіцяла”, що продасть свою квартиру на Сихові, поставить гроші у банк та віддасть майбутнім онукам. Але я дуже сумніваюся, не довіряю її словам. Пані Ольга дуже корислива людина, ну не має вона такі добрі наміри.
Просто побачила, що ми збудували такий будинок, що тут справжній палац. І хоче сісти мені на шию, аби я бігала навколо неї, як та собачка. Всі ті болячки – просто вигадка, аби на жалість надавити.
Однак, Петро починає помалу перевозити речі мами у будинок. Якогось чорта взяв її сервант, який, певно, старший на Леніна. І килим. Стільки від нього пилюки, я аж задихалася.
Як мені пояснити чоловікові, що його мама не повинна жити з нами?
Ця розповідь заснована на правдивій історії, якою поділився наш читач. Будь-яка схожість з реальними назвами чи місцями є випадковістю. Усі фото в статті є ілюстративними.
Напишіть нам в коментарях у Facebook!