Дача – єдине місце, де я і душею, і тілом відпочиваю. Оце приїдеш буває, а там сонечко, пташки співають, городина достигає… Двічі ступнув – річка, в іншу сторону пішов – ліс. Краса! А як ще вродять домашні помідорчики та огірочки – то ж нічого кращого у цілому світі немає!
Дітей своїх я виростила, внуків вигляділа, тому мала вже повне право відпочивати на своїй діляночці.
Не вродила цього року в мене кукурудза. Повитикалось щось де-не-де, а вирости забуло. Я не люблю, щоб безлад на городі був, то я й стала прополоти ті три рядки. Тільки нагнулась бур’ян скубати – чую, хтось гомонить.
– Тут можна буде літній душ зробити. Він у нас і стояв, але вирішили прибрати нещодавно. А тут такий квітник гарний! – розповідав мій син якійсь дівасі. Я спочатку подумала, що то він вже Анжеліці зраджувати почав, то й побігла на нього з лопатою.
– Ти що, зовсім берега пустився, зараза?! Жінка вдома вагітна чекає, а він всіляких… Прости Господи сюди таскає!
– Мамо, заспокойся! Що ти мелеш? Це наш покупець, я ділянку їй показую.
– І що ж цей покупець тут купляти збирався? Картоплю ще ніхто не продає, горіхів у нас немає!
– Так ми з Анжелікою дачу вирішили продати. А що? У нас скоро дитинка з’явиться, нам треба більше місця. Продамо ділянку, заробимо трохи грошей, докладемо та й купимо квартиру!
– Еге, хлопче! Оце ти вигадав! А нічого, що не на тебе ця ділянка записана, а на нас за батьком? Як же це ти її продавати зібрався?
– Як і всі! Спочатку думав покупця знайти, потім уже вам усе це розповідати. Я розумію, що ви люди старі, прощатись не вмієте з непотрібними речами… То і не казав нічого наперед!
Подзвонила я чоловіку, розповіла про цього бізнесмена, а той і не проти хату продати! Воно й не дивно: дуже вже мій Гриша не любить сюди їздити.
Я ж категорично проти такої ідеї! Якщо вони вже ту дитину зробили, то треба було ще тоді думати, де вони з нею жити збираються. Я все життя на заводі горбатилась, пилом дихала, у темному приміщенні сиділа. Мені хочеться до природи, до світла, пожити я нарешті мрію!
Наша сім’я розкололась на два табори і проти продажу дачі виступаю тільки я. Рідні тиснуть на мене з усіх сторін, називають жадібною… А я просто не можу так! Стоятиму до останнього, але свою щасливу старість не продам!
Ця розповідь заснована на правдивій історії, якою поділився наш читач. Будь-яка схожість з реальними назвами чи місцями є випадковістю. Усі фото в статті є ілюстративними.
Чи треба все ж поступитись ділянкою?
Напишіть нам в коментарях у Facebook!