Як мене дивує наш менталітет. Вже стомилась пояснювати людям, що маю право жити так, як хочу. Самотня в 35 – не того, що хвора чи маю ваду, а просто тому, що так хочу. Та нещодавно зустріла одну знайому, як не посоромилась спитати:
– Ти така гарна, чого ж сама? Невже ніхто уваги не звертає?
Як вам таке? В мене мало щелепа не відпала. Та звертають на мене увагу мало не щодня. І що я маю радіти й бігти за першим кращим? Чому ніхто не розуміє, що я самотня – бо мені так добре. Мені не потрібен чоловік просто, щоб він був.
Чому нам нав’язують це токсичне мислення – немає чоловіка – біда, значить жінка погана. Представник сильної статі має бути, навіть якщо він не заробляє, п’є і хамить. Будь-який краще, ніж ніякий. Саме через ці примітивні ідеї українські жінки роками терплять нахабних чоловіків, закривають очі на усі їхні витівки й зради.
А покинута жінка – це взагалі сором. Не змогла ж втримати своє щастя. Мабуть, не вміє готувати, погано прибирає чи не задовольняти коханого. Чому все завжди крутиться навколо хлопців? Цей патріархат вже давно вийшов з моди. Ми не мусимо жити за застарілими канонами.
Набрид чоловік – покинь його і насолоджуйся життям! А не знайшла того єдиного – кайфуй від самотності. Не треба бігти заміж лише тому, що вік критичний. Це нікого ще не зробило щасливим.
Я не збираюсь жити з чоловіком, бо цього хоче соціум. Нехай мені буде 40, але я зустріну саме ту людину, з якою буду щасливою. А дитину народжуватиму не тому, що мушу, а коли відчуватиму, що прагну подарувати її коханому.
Ви згодні зі мною?
Напишіть нам в коментарях у Facebook!