Сталося це ще у 2018 році. Чоловік до того довго без роботи сидів, в мене на шиї. А я щойно народила близнюків. І була на межі: грошей бракувало, навіть вдома Андрій мені не допомагав.
– Що я буду підгузки міняти? Я ж чоловік!
– Ну, якщо ти не працюєш, то хоч вдома щось роби.
Не знаю, хто порадив це Андрію, та врешті він пішов на контракт. Почав досить гарно заробляти. Я раділа, що хоч якась користь з нього є і вже не соромно людям казати, що чоловік безробітній. Та минуло кілька років і якось знайома мені розповіла:
– А ти знаєш, що твій чоловік в тому Бахмуті витворяє. Лише випиває і гуляє! Коханок в нього там повно!
– Та не може бути? Хіба ж час є?
– Повір, вистачає! Там таких вояків чимало.
Мені так прикро було. Я ж ночі не спала, переймалась, як він там, а він розважався, виявляється. Я хотіла відразу розлучитися. Та втрутилась моя мама.
– Що ти собі думаєш? Поки він на війні – не думай. Щось з ним станеться – хоч діти твої гроші отримають!
– А зараз мені як жити?
– Переїжджай до мене, разом легше буде! Я й з дітьми допомагатиму!
Я повірила мамі, посварилась з чоловіком, утім не розлучалась. Та після цього легше мені не стало. Насправді ненька мені зовсім не допомагала, а навпаки, вимагала, аби я для всіх готувала й прибирала. Грошей йшло ще більше, а з чоловіка доводилось кожну копійку витягувати.
Роки минали. Мені довелось віддати дітей в садок і знайти роботу. Нарешті якісь гроші з’явилися. Та коли мама це зрозуміла, почала вимагати й собі.
– Ти в мене живеш, то трохи й мені допомагай.
– Я ж без того комунальні самотужки оплачую!
– Цього ж замало. Я сукню нову хочу. Чому б тобі матері не допомогти!
Врешті я збагнула, що для себе зовсім нічого не маю. Вирішила нарешті переїхати від мами. А тоді подумала, може краще все ж розлучитись. У чоловіка зарплата ще краща, то й аліменти будуть солідні. Тоді я й слова мамі не сказала. Подала на розлучення, і знайшла квартиру. Всього за місяць ми переїхали. І лишень тепер мені грошей вистачає. Тільки мама й колишній не задоволені. Дзвонять по черзі й скаржаться на життя.
– От ти мене використала, пожила, а як гроші з’явились – покинула!
– Нічого, мамо, ти впораєшся! Всього 62 роки, можеш ще й роботу знайти.
Зараз в мене нарешті все добре. Колишній благає, щоб я пробачила, каже, що все переосмислив. Мама просить повернутися до неї. Та я цього всього робити не збираюсь. А ви що б робили?