Степан повернувся з роботи пізно. Думав, дружина вже спить, але та сиділа на кухні й обливалася слізьми. А напроти неї ходила насуплена теща.
– Знову посварилися?- чоловік глянув на жінок, сідаючи за стіл.
– Це вона винна! – гримнула теща.
– А що не так?- запитав чоловік.
– А матір поважати треба. А вона мені тільки перечить. Це не ви в мене в гостях, а у вас. З гостями так не можна.
– Ви у нас в гостях уже рік … – зауважив Степан.
– А що, вигнати мене хочете?
– Знову починаєте, мамо? Ну що ж, добре. Давно я з вами хотів поговорити.
– Ти? Ти маєш тут право голосу? Ось мій чоловік – той був чоловік, царство йому небесне, а ти хто? Я завжди була проти того, щоб моя донька за тебе заміж виходила.
На декілька хвилин чоловік замовк.
– Це ви про повагу говорите? ну добре. Скоро все закінчиться. Буде цьому край колись!
– Я знаю, що в з Дашею давно чекаєте, коли я на той світ піду! Але не скоро це буде!
– Ми чекаємо? Але ви дурницю зараз сказали.- обурився Степан. А сам замислився. А що ж, і справді чекали, так вона їм уже набридла.
Цій жінці вже давно за вісімдесят, тож рано чи пізно…
– Ми вам краще нового чоловіка знайдемо. Буде з ким сваритися. А нас у спокої лишите.
Теща глянула на зятя, як баран на нові ворота і нарешті знизила тон.
– Як це? Для чого?
– А щоб всім легше було. Завтра й приведемо вам когось.
Ясна річ, що на думці у Степана не було нікого. Але збрехав він так правдоподібно, що старенька навіть розгубилася.
– Я вже стара. Які наречені?
– А все вже. Ми вже вирішили.
– Хто вирішив? Я згоди не давала. Чого це ви за мене вирішувати буде?
– Заміж брати вас ніхто й не збирається. Хіба за коханку.
– За кого? Що це ти собі надумав?
– А ось в газеті оголошення зробив: шукаю чоловіка для тещі – і відгукнувся один кавалер.
Старенька почала уважно слухати.
– Він точно справжній чоловік. Вам сподобається. Не те, що я.
– А він у в’язниці сидів? Бо мій Петро колись і відсидів, і магазин свій мав…Оце був чоловік…
– Відсидів.
– І за що?
– Кажуть, через бійку вдома. З жінкою посварився так. Я з ним зв’язався і фотографію вашу показав. Ви йому сподобалися. Хоче вас бачити.
– Та як тобі розуму для такого вистачило? І що, таки хоче мене бачити?
– Хоче.
– Та ну тебе, дзвони і кажи, що я не хочу.
– Пізно вже не можу. Він чоловік слова. Сказав, що прийде, значить прийде. Завтра точно буде. А ми з донькою вашою поїдемо в вашу квартиру, щоб вам не заважати.
– Як поїдете? А я?
– А у вас буде, з ким поговорити.
– Ти що, саму мене не лишайте.
– Та чого. Кажу ж, кавалер прийде. Думаю, він буде проти нашої присутності.
– Перестань! Але ти даєш! Зі старої жінки так знущатися!
Голову підвела заплакана дружина Степана.
– Ти чуєш, що він надумав? Чоловіка мені знайшов. Судимого! Позбутися мене хоче!
– Ти чого, Степане? Правда?
– А чого ні? Правда-правда.
– З глузду з’їхав? Ще й судимого.
– А що, твоя мама любить справжніх чоловіків – усе, як треба.
– Мамі вісімдесят, які кавалери?
– А що, саме час! Я відмовити йому вже не можу. Він тоді мстити буде. Краще вже так. То що, їдеш зі мною на іншу квартиру? Чи залишишся з мамою і її кавалером?
– Я зараз валізи зберу і їдемо.
– Ви чого? Схаменіться, – обурилася теща.
– У тебе тепер нове життя. Ми в нього лізти не хочемо.
– Яке нове життя? Мені і з вами добре жилося. А якщо образила чимось, то вибачте. Не буду я так більше, тільки не їдьте. Не треба мені тут ніяких чоловіків. Сьогодні ж зберу валізи і додому вернуся, тільки адрес мій тому чоловікові не давайте…
А що про цю ситуацію думаєте ви?
Напишіть нам в коментарях у Facebook!