Я саме закінчувала університет, коли познайомилася з Віктором. Він був солідним чоловіком, власником невеличкого, проте перспективного бізнесу. Йому щойно виповнилося 35 років, такого амбітного ще не зустрічала. І хоча в нас була доволі відчутна різниця у віці – 12 років.
Хоча я тоді була вкрай зайнята написанням дипломної роботи та підготовкою до іспитів, та вже мала величезні плани на майбутнє. Вже й знайшла місце, де буду стажуватися. Та Вітя тоді запропонував мені:
– Нащо тобі те стажування? Переїжджай до мене! Ти матимеш все необхідне.
Я не планувала довго сидіти без діла, але вирішила погодитися. Та й думала, що не погано буде відпочити після випускного бодай трохи. Тож я переїхала до Віктора, а вже за пів року він зробив мені пропозицію. Я й сама не помітила, як стала домогосподаркою. Щоразу, як хотіла вийти на роботу – чоловік мене відмовляв.
– Хіба ж тобі погано? Подивись, яка в нас гарна сім’я!
Все й справді було чудово. Ми подорожували, розважалися. Коли Вітя йшов на роботу я займалася хатніми справами, а тоді відвідувала салони краси, різні спортивні клуби, зустрічалася з подругами. Усі мені заздрили, та найбільше моя старша сестра. В неї було зовсім інше життя. Люда невдало вийшла заміж. Народила двох дітей і ледве зводила кінці з кінцями. Оскільки ми дітей не мали й не планували всю свою ніжність я дарувала племінникам. І охоче тішила їх подарунками.
– Добре тобі! Не треба думати про гроші!
– Але є й інші важливі речі.
– Хіба? Коли не знаєш, за що купити дітям їжу – інші речі не надто хвилюють.
Тоді мені навіть соромно стало. І я почала потайки допомагати сестрі. Віктор не контролював мої фінанси, я мала картку на котрій завжди були гроші.
З часом я почала й сама замислюватися про дітей. Хотілося, щоб життя мало сенс. Та чоловік вмовив мене не поспішати. Роки минали, я продовжувала допомагати Люді. Вона працювала, та грошей ледве на оренду житла вистачало. Тож я купувала дітям одяг і давала гроші на харчі. І якось чоловік вирішив перевірити, на що я витрачаю гроші.
– Куди йдуть такі суми?
– Я трохи сестрі допомагаю.
– А чого ти це робиш за моєю спиною. Це ж не твої гроші?
– Через тебе я своїх не маю!
Він категорично заборонив мені фінансово підтримувати рідних. Відтоді поступово наші стосунки почали погіршуватися. Потайки час від часу я все ж допомагала Люді, але це були копійки. Згодом вона не витримала скрути і переїхала з дітьми за кордон. І ось вже понад десять років живе в Німеччині. Вона там вийшла заміж, а діти вже дорослі і працюють.
Три роки тому мій світ перевернувся. Раптом чоловік вивалив, як сніг на голову, мені новину:
– Я маю іншу і щойно став татом!
– Тобто від мене ти не хотів дітей, а від іншої схотів.
– Просто коли ти була молода нам так добре самим жилось. А згодом я подумав, що в твоєму віці вже пізно.
Як прикро було це чути. Мені ж виповнилося 39 років, я могла б ще народити. Віктор попросив мене піти.
– Я винайняв тобі квартиру на рік. Поки на ноги станеш!
Я почувалась спустошеною. Чоловік так всі документи оформив, що я ні копійки не отримала після розлучення. А він спокійно жив в нашому будинку з новою дружиною. Нічого не хотілось. Місяць майже ні з ким не говорила. Звичайно, Люді все розповіла. І уявіть врешті вона з донькою приїхала до мене. Маринка міцно мене обійняла і сказала:
– Тітонько, якби не ви – не знаю, як би ми вижили. Ми вирішили скластися грошима і допомогти вас відкрити власну справу.
– Але яку? Я ж ніколи не працювала.
– А ми сядемо всі разом і подумаємо про це.
Врешті я відрила магазин одягу з Європи, такий сток. Сестра з племінницею вишукували речі в Німеччині і висилали мені. І нам вдалося, справи йшли дуже добре. Згодом я відкрила ще один магазин з побутовою хімією.
І ось зараз я нарешті почуваюсь добре. Я успішна, маю чимало планів на майбутнє. і ось днями до мене раптом прийшов Вітя.
– Яка ти тепер стала, гарна і впевнена в собі! Я дуже шкодую, що втратив тебе!
– В тебе ж є дружина й дитина.
– Настя мене покинула, а дитина виявилась не моєю. І це дуже добре. Ти ще зможеш народити. В нас буде чудова сім’я. Повернись до мене! Я зроблю все, щоб ти була щасливою!
Відтоді він приїжджає мало не щодня. Приносить квіти, благає пробачити, обіцяє. А я не знаю, чи варто довіряти такій людині. В глибині душі я досі його кохаю. Та й так і не почала ні з ким зустрічатися, не сприймаю чоловіків. То як мені бути? Чи варто пробачати таку людину?