Коли я виходила за Сашка заміж, він мені обіцяв, що моє життя перетвориться на справжню казку. І, знаєте, він мені не збрехав. От тільки стала я Попелюшкою, яка так і не потрапила на бал.
Із чоловіком у нас все було добре. Тільки свекруха, бувало, аж занадто лізла в наше життя. Я спочатку на це уваги не звертала. Думала, вона просто хоче нам помогти. Таки ж ми ще молоді, зелені, а вона – з досвідом.
Та з часом я почала помічати, що на мене вовком дивляться майже всі чоловікові родичі. Ірина Дмитрівна, свекруха моя, і до цього свою руку доклала, як виявилося.
Єдина людина з усієї тієї сімейки, яка ще більш-менш нормально до мене ставилася – сестра мого Сашка. В Аліни наче протиотрута була до всіх цих пліток, до поливання брудом… Тому я не здивувалася, коли вона мене покликала на хрестини сина.
Іти наче й не дуже хотілося, аби у все це зміїне кодло не лізти, але ж і відмовити я не могла. Тому взяла руки в ноги і побігла в магазин. У люди я після весілля виходила дуже рідко, одяг весь позношувався, нічого святкового в моїй шафі вже давно не було. Та й Сашкові дуже гарну сорочку вихватила, ще й з доброю знижкою! Ми, до слова, все тоді тільки зі знижками і брали. З грошима було туго…
Хочете читати ще більше цікавих історій? Підписуйтесь на канал: https://t.me/+Wi4_EbzXw7Q5M2Zi
Вернулась я додому, думала чоловіку обновки показати… А там вже всі тільки мене й чекають. Свекруха сидить, Сашко, свекор. І дивляться на мене. Ждуть, що ж я їм скажу.
– Купила ось речей до свята, хочете глянути? – сказала з переляку я.
– А за які ж це ти гроші його купляла, га? Ти ж дома сидиш, не робиш нічого, поки мій синочок за вас двох спину гне! Як хочеш, а плаття своє щоб назад вернула! Ясно тобі? – почала кричати Ірина Дмитрівна.
– Та я ж не тільки плаття купила, що сорочка є…
– Сорочку вертати не смій. Не годиться, щоб мій син в старому між люди виходив!
На тому й вирішили… Поки я прощалася зі своїм платтям, усі обговорювали, що ж на свято дарувати, о котрій виходити… Про мене навіть не згадав ніхто. Навіть чоловік.
Завтра всі йдуть святкувати, а я лишаюся вдома. Буду мити посуд і прибирати. От тобі і казка, от тобі й щасливе життя!
Ця розповідь заснована на правдивій історії, якою поділився наш читач. Будь-яка схожість з реальними назвами чи місцями є випадковістю. Усі фото в статті є ілюстративними.
Ще більше цікавих історій від автора читайте за посиланням: https://t.me/+xOpeSMR55r5hZTIy
Напишіть нам в коментарях у Facebook!