Того дня я поверталась з роботи страшенно стомлена. Ледве на ногах стояла після нічної зміни. Працюю на швидкій, робота стресова і важка, тому понад усе хочу вдома просто спокійно відпочити.
І ось я заходжу, знімаю туфлі й розумію, що в моїй квартирі хтось є. Вже думала тікати й кликати по допомогу. Та раптом почула знайомий голос. На моїй кухні сидів колишній Костя і наминав просто з казана мої голубці. Я не витримала?
– Віра, це я!
– А що ти тут робиш? Де ключа взяв?
– Залишив собі. А ти проти.
– Звичайно! Віддай ключ і йди собі.
– Та зажди, зараз доїм. Так скучив за смачненьким.
– Невже нова дружина не готує.
– В неї так не виходить. І взагалі, послухай, я ж цього всього не хотів, це помилка! Можна я повернусь?
– Чи ти здурів? Ти свій вибір зробив!
Я не мала наміру пробачати Костю. Ми жили в шлюбі сім років, все добре було. Я мріяла про дітей, а він все вмовляв ще трохи зачекати. А тоді я раптом дізналася, що інша від нього вагітна. От тобі й новина. Чоловік пішов від мене, а тоді ще й за квартиру судився. Хоча гроші на неї дала моя мама. Довелося виплатити йому 5 тисяч доларів, які він начеб-то витратив на ремонт і заміну вікон. І як він після цього всього думав повернутись?
Чесно кажучи, я й не уявляла, що Костя такий нахабний. Та після того вечора він приходив до мене мало не щодня. І не думав ключа повертати. Сидів на кухні, їв мої харчі й скаржився на життя.
Врешті я не витримала й покликала майстра, аби замінив замок. Майстер Микола все зробив швидко і якісно. На знак подяки я вирішила його пригостити пирогом з чаєм. І тут раптом у двері почали стукати. Я відчинила.
– Ти що замок замінила? – це був Костя.
– Ну, ти ж інакше не розумієш.
– А що це за чоловік в тебе? Знайшла собі вже іншого? І не соромно!
Тут Микола встав, а він чоловік високий з широкими плечима і грубим голосом сказав:
– Ви тут небажаний гість! Йдіть по-доброму!
– Нічого собі! Це моя квартира і дружина!
Микола силою випхав мого колишнього. Мені так соромно було через поведінку Кості. Та я подякувала майстру і він пішов.
Далі життя повернулось у своє річище. Та минуло три дні, я повернулась з роботи й дивилась новини. Раптом у двері знову постукали.
“Ну, невже Костя? Та скільки ж можна!” – думала я.
Відчинила й очам своїм не повірила. На порозі стояв Микола з великим букетом.
– Я все думав про вас! Поїхали на вечерю!
Він був гарно вдягнений, такий статний і цікавий. Мене здивувало, що звичайний майстер приїхав на гарній автівці та відвіз мене в дорогий ресторан. Ми чудово поспілкувалися. Дуже давно я не почувалась так. З того вечора ми почали зустрічатись.
Минуло три місяці. Я нарешті почувалась щасливою. Одного дня Микола запропонував:
– А поїхали за місто, хочу щось тобі показати.
Я погодилась, люблю природу. Ми під’їхали до гарного нового будинку. Було видно, що його щойно збудували, все зроблено дуже якісно. А у дворі ще й невеличке озерце, просто казка.
– Цей дім я побудував для себе, аби в нього привезти свою дружину. Ти житимеш тут зі мною?
Він став на одне коліно і зробив пропозицію. Я погодилась. А згодом дізналась, що поруч живе мама Миколи. Виявилось, що вона прекрасна, добра людина. Скоро наше весілля, ми вирішили обмежитися лише вінчанням. Не ті часи, аби гуляти. А про колишнього я хочу назавжди забути. Хоча він і продовжує мені телефонувати.
А ви спілкуєтесь з колишніми? Вважаєте можна пробачити зраду?
Ця розповідь заснована на правдивій історії, якою поділився наш читач. Будь-яка схожість з реальними назвами чи місцями є випадковістю. Усі фото в статті є ілюстративними.
Напишіть нам в коментарях у Facebook!