Донька на мене ображається і звинувачує у всіх гріхах, бо я почала влаштовувати своє особисте життя.
Я рано овдовіла – у 35 років. З того часу весь вільний час приділяла лише доньці Каті. Про себе й не думала.
Найкращий одяг, взуття – Каті, все, що їй потрібно теж давала. Всю любов і увагу лише дочці. Катя до цього звикла.
Згодом вона вийшла заміж та переїхала до чоловіка. Я ж залишилась сама у великій квартирі.
За рік народився онук і я часто їздила до Каті, аби допомогти, бо знаю, що таке постійно бути самій з дитиною. Зять багато працює. Ми з донькою були найкращими подругами, ділились усім завжди.
Мені ще й 50 немає, молода жінка, потрібно і своє життя влаштовувати.
В соцмережі познайомилась з Сашком. Приємний чоловік, військовий. Зараз на етапі реабілітації після протезування. Ми спілкувались довго, а тоді вирішили, що пора жити разом.
Він переїхав до мене й ми одружились. Катя почала сильно ображатись, що я свою любов і увагу віддаю ще комусь, окрім неї. Перестала зі мною говорити.
– Тобі вже не потрібна ні я, ні онук. Маєш Сашка свого, а на нас байдуже. То й ти тепер мені не треба – лише сказала.
Ми не бачились давно, фото онука Катя не надсилає. Я за ними дуже сумую, але донька від мене відгородилася. Ревнує і не може пробачити, що я влаштовую своє життя. На її думку я маю весь час приділяти їй та доглядати онука.
Я хочу знову повернути колишні стосунки з Катею, але не знаю як. Відмовлятись від Сашка не буду, хоч і Катя поставила умову:
– Або я, або він. Обирай!
Порадьте, що зробити. Невже я не варта щастя? Які стосунки з дітьми у вас?