Я завжди любила батьків понад усе в цьому світі. І тому думала, що зможу зробити їхню старість щасливою. Та це була велика помилка…
Щотижня я приходила до них додому і починала наводити свої порядки.
– Оці кістки вже треба викинути, мамо! Скільки вони тут лежатимуть? Ми ж тільки новий холодильник вам купили, нащо його сміттям набивати? – постійно вивертала я зіпсовану їжу з полиць. – От я вам нормальних продуктів привезла. Риба тут є, м’ясо, ковбаса. Чи що ви там більше любите?
А мама завжди тільки дивилась на мене мовчки. Поки я була в гостях, різала ту ковбасу мені на бутерброди. А собі варила суп з двома картоплинами, бо так звикла. Ох це мене й доводило до білої гарячки! Тратиш страшні гроші, аби їм їсти було що, а вони його й не торкаються! А через тиждень-другий мусиш всі ці харчі викидати…
З батьком теж ситуація була не краща. Ходить у таких страшних сорочках, що без сліз і не глянеш! Старі плями затерті, усе вицвіло, ґудзики ледь тримаються… Гидко було навіть на цю картину дивитися.
– Слухай, та, а на який чорт я скільки грошей викинула? Аби ти оці сорочки нові в шафі ховав, а оце дрантя між люди носив? Та сусіди скажуть, що я геть про вас забула! – кричала я іноді на тата.
Мамині старі халати я теж зібрала і викинула. Купила їй замість них нові, дорогі. А потім її не стало.
Коли я розбирала шафи, побачила, що весь куплений мною одяг запакований, захований на верхній полиці. А ходила мама весь час в тому, до чого я не дотяглась.
І мені стало так за себе соромно… Я старалась змінити батьків, перекроїти їхню старість. Та цього робити не можна було.
Треба було змиритися зі звичкою мами варити ті не дуже дієтичні супи і складати кожну кісточку в холодильник, щоб потім віддати все те котам під під’їздом. Треба було обіймати її щоразу при зустрічі, а не кривитись від засмальцьованого халата. Треба було запитувати, чого вона хоче, а чого ні. І в жодному разі не можна було дорікати їй грошима, які я на неї витрачаю. Аби можна було повернути час назад, я б старалась веселити батьків, показувати їм щось нове, виводити у світ. І мені було б байдуже, як там вони виглядають. Але шкода, що помилки виправляти вже пізно…
У вас є якісь правила спілкування з батьками? Діліться в коментарях!
Напишіть нам в коментарях у Facebook!