– Ну і де ж той Іван? – нервувала Люда, стоячи з донькою на вокзалі минулого року. – Отак на море з’їздили!
От тільки її гультяй-чоловік так і не зʼявився. Нічого, вони поїхали удвох, бо за весь той час жінка хотіла нарешті відпочити.
Відпочити від його постійних дружків, які допізна любили сидіти на їхній кухні. Відпочити від постійного гулу, від того, що її будять, від того, що вони з’їдали все, що вона приготує і не тільки, від постійного прибирання.
Тоді вона твердо для себе вирішила, що це було останнім, що вона терпіла від свого чоловіка. Подала на розлучення і видихнула з полегшенням. Так вона думала тоді.
Та минув рік і Люда зрозуміла, що їй дуже самотньо. На щастя у її житті була донечка, мамина радість та улюблена робота. Та їй би хотілось і жіночого щастя, невже вона на нього не заслуговує?
Тільки Люда більше не хотіла гультяя, хотіла домашнього, відповідального чоловіка зі щирими почуттями. Який її підтримає, захистить і нарешті подарує квіти. І чим детальніше вона промальовувала собі портрет потенційного кавалера, тим краще розуміла, що знайти такого буде геть нелегко.
Це як зі сукнею. Уявила собі ніжну, рожеву, легку сукню. Пішла в пошуках, а у магазинах або кольори не ті, або фасони не підходять. Так і з чоловіками.
Та сидіти на місці жінка вже не могла.
– Треба хоч з кимось знайомитись, бо так нічого не вийде! – переконувала себе та. – Може в брата є якісь друзі холостяки?
Люда подзвонила старшому брату хоч з краплею надії.
– Алло! Привіт, дорогенька! Як ти там?
– Привіт! Добре, а ти?
– Теж в нормі! Як там Софійка?
– Приносить одні відмінні оцінки! Я навіть не сподівалась, враховуючи розлучення. Вона молодець. Слухай, я одразу до справи. У тебе часом немає холостих друзів чи знайомих? Але нормальних, не хочу знову на дармоїда натрапити.
– А ти знаєш, є один! Я впевнений, що він тобі сподобається, як людина. Тільки хочу попередити, що Артем не з красенів, але не мені судити! То що? Замовити за тебе словечко?
– Так! Можна спробувати!
До побачення Люда готувалась старанно. Легкий макіяж, сукня, укладка. Думками вона заспокоювала себе, що в людині головне – душа, бо вже об красу колишнього ой як попеклася.
Вони таки домовились про побачення. Зустрілись у затишному кафе. Справді, красенем Олега точно не назвеш. Довгий ніс, видовжене обличчя, і ще ці вуха, зате високий та мускулистий. Але зовсім не те на що вона розраховувала.
Та по розмові жінка відчула, що він дуже хороша людина, не гультяй і посмішка така щира. От тільки їм не по дорозі. Навіщо їй такий чоловік? Можна ж знайти трохи кращого… Люду осінила думка:
– Але це ж проблема добрих, але негарних чоловіків – жінки практично не звертають на них увагу! Були ж справді випадки, коли я прогавила хорошу людину, треба інколи переступити через себе!
На побаченні вони поводилися трохи ніяково. Чемно порозмовляли та попрощались. Цілий тиждень Артем не давав про себе чути.
– Може це й на краще! – думала Люда, – я йому не підходжу або сказала щось зайве… Ну нічого, будуть ще!
Люда точно не знала чи хотіла бути з ним. Він наче й вихований і душевний, а жінку ніколи б не образив і не зрадив. Мабуть, йому потрібна така ж людина.
А потім він раптово подзвонив:
– Привіт! Вибач, що не подзвонив! Раптове відрядження, навіть інколи поїсти не встигав. Ти не проти якось зустрітись?
– Привіт! Та нічого, я розумію! Так, можна! – Люда навіть зраділа пропозиції, може нарешті вирішить чи вони підходять один одному.
З того й почались їхні побачення. Артем виявився повною протилежністю її колишнього Івана, вона аж не вірила, що так буває. Та знайомити його з дочкою вона не поспішала. Якось вони випадково зустрілись біля супермаркету. Люда не розрахувала своїх сил і купила більше ніж могла донести.
– Привіт! Давай допоможу! – ніби нізвідки зʼявився Артем, як справжній рятівник.
– Привіт! Оце так збіг! Якщо не поспішаєш, тоді з радістю! Мій будинок за кілька вулиць звідси…
– Гаразд, я і так машиною, он вона!
– Ого! Не знала, що ти маєш машину!
– Агов, красуне! – обізвався як грім посеред ясного неба Іван. – Ти що? Вже собі когось знайшла? Боже, ти бачила його обличчя? – чоловік вже був п’яним і зовсім не ввічливим.
– Ти знаєш його? – спитав Артем.
– На жаль так, це мій колишній!
– Ти коли дочку до мене відпустиш? Геть совість втратила? – почав той, розмахуючи руками.
– Ти краще б слова підбирав! Я її не тримаю, це вона не хоче з тобою бачитись! Краще йди куди йшов!
– Ти мені не вказуй!
– Чоловіче! Здається, вам чітко все пояснили! – заступився на голову вищий від Івана Артем і підступив до нього ближче.
– Все-все! Здалися ви мені! – відступаючи сказав Іван і подався хитаючись на ногах.
– Можна тебе дещо спитати? – порушив мовчанку Артем.
– Так! Боже, мені так незручно перед тобою! Вибач за це!
– Та це дурниці. Ти краще скажи, я можу на щось розраховувати? Ці стосунки в минулому?
– Звичайно!
– І ти більше його не любиш? Хоча тут важко такого любити!
– Не люблю! Він зробив достатньо, щоб я його розлюбила назавжди.
Вони поїхали до Люди додому. Артем допоміг віднести пакунки до квартири.
– Втомилась? – турботливо спитав чоловік.
– Так! Важкий день.
– Тоді йди відпочивати, я зараз тобі приготую своє фірмове блюдо!
– Що? Ти готуєш? – здивувалась Люда.
– Так! – так само здивовано відповів чоловік. – А що тут такого? Йди, трохи приляж, подрімай, я швидко.
І сльози самі накотилися на очі Люді. Їй ніхто крім мами ніколи до цього не готував. Ще й колишній так сьогодні осоромив.
– Ти чого? Щось не так? – занепокоївся Артем.
– Ні, все так. Просто забагато емоцій на сьогодні, я таки приляжу.
Чоловік засунув штори у кімнаті, щоб світло не будило її, акуратно поставив поруч тапочки й накрив одіялом. А сам пішов на кухню. Через пів години він почув, як хтось вставляє у замок ключ.
– Невже дочка повернулась? – зніяковів той і пішов у коридор.
Та це був Іван, що ледь стояв на ногах. Артем не розгубився і навіть не впустив його, добряче відштовхнувши назад у підʼїзд.
– Щоб я тебе більше тут не бачив! Якщо повернешся, то будеш мати проблеми зі мною! Зрозумів?
За деякий час Люда прокинулась.
– Хтось приходив, чи це мені приснилось?
– Приснилось, Людочко! Я якраз закінчив готувати вечерю! Сідай! Ось ще вина тобі налию.
– Я наче у сні! Про мене ще жоден чоловік так не турбувався. Дякую тобі!
– І тобі дякую! Я подумав, що тоді не сподобався тобі.
– А я думала, що наговорила зайвого!
– Добре, що ми вдруге зустрілись! Ти так мене вразила, що я не міг просто так втратити свій шанс!
– Ти така хороша людина! Дивно, що досі був самотнім.
– Сподіваюсь, що “був”.
– Дочка повернеться тільки через годину, – посміхнулась Люда.
– Я зрозумів.
З того часу вони були нерозлучними. І Софійці Артем сильно подобався. Згодом вони розписалися і почали жити разом. Здається їм хотілося наздогнати всі упущені моменти ніжності та любові у стосунках. А коли, як не зараз?
Ця розповідь заснована на правдивій історії, якою поділився з нами читач сторінки “Пошепки”. Будь-яка схожість з реальними назвами чи місцями є випадковістю. Усі фото в статті є ілюстративними.
Напишіть свою історію і команда наших редакторів поділиться нею з іншими читачами. Надсилайте на пошту [email protected]
Напишіть нам в коментарях у Facebook!