Команда “Пошепки” натрапила на відверту історію від нашої підписниці Ольги. Вона вчить нас довіряти людям, яких ми любимо, бо саме довіра є основою будь-яких стосунків.
Той день не забуду ніколи. Я поверталася додому з роботи. Ледь волочила за собою ноги. Мріяла тільки про тихий вечір наодинці зі своїми думками і переживаннями.
Підійшла до дверей і завмерла на місці. Чому вони відчинені?! Невже я забула їх вранці замкнути на ключ?!
Бути цього не може. Моє серце стукало так, що мало з грудей не вилетіло. Я обережно зайшла всередину, прислухаючись до кожного шороху. В руках тримала телефон, на випадок, якщо доведеться викликати поліцію.
Всередині було дуже тихо. Я видихнула тільки тоді, коли зрозуміла, що там нікого нема.
Одразу заглянула в шафу, аби перевірити, чи є моя норкова шуба. Якби в квартиру вдерлися грабіжники – її б в першу чергу забрали.
Але вона нікуди не зникла – висіла на тому ж місці.
Я трохи заспокоїлася. Сіла на стілець у коридорі і вилаяла себе подумки за таку розсіяність. Що зі мною останнім часом відбувається?! Минулого тижня загубила ключі… Добре, що мала запасні.
Перевдяглася в домашній одяг і почовгала на кухню. Треба було себе чимось заспокоїти. Вирішила випити валер’янки. Запихаю руку в аптечку, і мало не втрачаю свідомість.
– О, Боже, мої гроші!
В скриньці з ліками я зберігала всі свої заощадження. Назбирала синові на квартиру, а що тепер?!
Я впала на підлогу і почала ридати. За що мені це все?!
Після того, як ми з чоловіком розлучилися, моє життя взагалі пішло коту під хвіст.
З Василем ми прожили разом 15 років. Тільки щасливими їх точно не назвеш. 10 з них мій обранець провів в запої, не в стані пригадати собі, як звуть рідну матір.
5 років тому я не витримала і поставила йому умову:
– Або ти кидаєш пити, або мене і нашого сина більше ніколи не побачиш!
Він обрав перший варіант. Я спершу дуже раділа – тоді просто не знала, що відсутність горілки перетворить його на зовсім іншу людину. Злий, дратівливий і мовчазний – такого Василя я зустрічала щодня після роботи до одного прекрасного дня.
– Я йду від тебе.
– Як це?
– Я кохаю іншу жінку. З такою і в пляшку заглядати не хочеться. Пробач, якщо зможеш.
Мені було дуже боляче. Я ж боролася за цю сім’ю до останнього, а все так безглуздо закінчилося.
От відтоді я й залишилася сама-самісінька – синочок вже дорослий, живе в іншому місті.
Добре, хоч вірна подруга у мене є. Ми з Оксанкою живемо по сусідству. Вона часто забігає до мене на чашку чаю.
– Олю, чого ж ти мучишся сама! 21 століття надворі! В Інтернеті є стільки сайтів для знайомств – чому б тобі не спробувати?
– Та ну! Ще пригрію на шиї якогось афериста, обдере мене, як липку – я що робитиму потім?
– Яка ж ти недовірлива, подруго! Не суди всіх чоловіків по своєму колишньому.
– Може, й ти права. Добре, я спробую.
Так і познайомилася з Максимом. Спершу тільки повідомленнями обмінювалися, а потім кавалер запросив мене на побачення, яке, до слова, пройшло просто ідеально.
Давно я не відчувала себе такою щасливою, як того вечора. Він подарував мені розкішний букет, засипав компліментами і дозволив бути поруч з ним беззахисною жінкою.
– Ми ж побачимося знову, правда?
– Так, звісно.
Наші зустрічі почали відбуватися регулярно. Сама не знаю, як так сталося, але я почала йому довіряти, як самій собі. Може, й ляпнула випадково, що збираю синові на квартиру.
Боже, а раптом я сказала йому, де ховаю свої заощадження! Невже Максим міг мене обікрасти?!
Але про гроші знав лише він і Оксанка…
Мій телефон задзвонив.
– Олечко, привіт! Як у тебе справи?
– Та не дуже, Максиме.
– Що сталося? Погано себе почуваєш?
– Так, щось із серцем…
– Я зараз же приїду.
Спершу хотіла відмовити його, а потім мені в голову прийшла чудова ідея. Треба його перевірити!
Я сховала аптечку на місце, вимкнула на кухні світло, а сама прилягла на диван в кімнаті.
Макс влетів в квартиру, як ошпарений.
– Олю, що з тобою?
– Ой, Максиме, щось серце прихопило. Знайди там на кухні аптечку. Принеси мені краплі.
Він хвилин 15 намагався її знайти. Потім прибіг до мене з розгубленим виглядом і сказав:
– Олю, я ніяк знайти її не можу. Давай, я краще в аптеку збігаю?!
– Ні, не треба. Мені вже краще.
Не він… А хто ж тоді?
– Ти йди. Я ляжу спати. Може до ранку стане легше.
Коли кавалер пішов, я почала ламати собі голову, куди могли подітися мої гроші.
– Агов, сусідко! Чого двері відчинені? От ти розтяпа! – кричала з коридору Оксана.
У мене не залишалося іншого виходу, крім того, як і її перевірити на підлість. Лягла на диван і удала з себе хвору.
– Олю, ти чого? Що з тобою?
– Зле мені. Принеси краплі з аптечки.
Через 1 хвилинку подруга стояла посеред кімнати зі склянкою води і пляшечкою заспокійливих в руках.
Я сіла на ліжко, схопила Оксану за руку і прошипіла:
– То це ти, гадюко, гроші у мене вкрала?
– Олю, ти не так все зрозуміла. Не так… Пробач мені.
Виявляється, колишній чоловік сусідки вліз в якісь борги, от тепер до неї приходять до хати всілякі бандити і погрожують розправою за свої гроші.
– Я тобі все поверну. До копійки. Наступного тижня. І ключі теж. Я їх з сумки витягла, коли ти не бачила.
– А попросити не можна було, Оксано?! Я мало не збожеволіла. Максима образила своїми підозрами…
– Та соромно було про таке розповідати. Вибач. Хочеш, я твоєму кавалеру все поясню?
– Ні! Я сама.
Дякувати Богу, Максим все зрозумів, заспокоїв мене і пообіцяв, що завжди буде поруч, а особливо в такі моменти…
Не було б щастя – та нещастя помогло! Той вечір нас дуже зблизив. Я зрозуміла, що Макс – це той чоловік, якому можна довіряти.
Чи змогли б Ви пробачити подрузі?
Напишіть нам у коментарях на Facebook
Ця розповідь заснована на правдивій історії, якою поділився з нами читач сторінки “Пошепки”. Будь-яка схожість з реальними назвами чи місцями є випадковістю.
Усі фото в статті є ілюстративними.
Напишіть свою історію і команда наших редакторів поділиться нею з іншими читачами. Надсилайте на пошту [email protected]
Напишіть нам в коментарях у Facebook!