Алла дуже заздрила своїй подрузі, а почувши її сповідь, ледь не згоріла від сорому

Алла не хотіла йти на зустріч випускників. То погано себе почуває, то справ багато, то терміново треба до мами у село поїхати або ж захворіла.

– Ну що ти немов мала дитина, дурні відмовки вигадуєш? – дорікав чоловік.

Того вечора вона зробила гарну зачіску, купила нову сукню та записалася на макіяж. Але все одно здавалося, що виглядає, немов сіра мишка, якою колись була у школі. 

– Алло, ми довго не бачилися! Ну розповідай, як ти? Чула, що у тебе з Мироном бізнес є невеличкий, так? – щебетала колишня однокласниця та перша зірка школи Інна. 

Насправді все було не так – Алла вже 3 роки не працює, займається хатніми справами та вихованням дітей. У вільний від такої “роботи” час шукає у шафі чи полицях чоловікову заначку. Він вважає, що дружині нема на що гроші витрачати, бо вдома і так весь час проводить. Звісно, що для діток виділяє 500 гривень у тиждень. Але їй хочеться купити нові чобітки, шубку, телефон.

А тут до ресторану зайшла Марія Пелех. Вона неочікувано в 11 класі зловила золоту медаль. І через такий “подвиг” з нею ніхто не хотів товаришувати. Думали, що вона звичайна задавака, а оцінки хороші через зв’язки бабусі Томи – старенька працювала десь секретаркою у міністерстві та приносила вчителям товсті конверти. Звісно, що зі школярів ніхто ці “подачки” в очі не бачив та у руках не тримав, але чутки такі ходили ще дуже довго.

– Привіт, Алло. Ти так змінилася, – тихо промовила Марія. Вони колись разом сиділи за одною партою в школі.

– Привіт. Ти також нівроку. Як там бабуся? Не без допомоги закінчила університет також? – єхидно посміхнулася жінка.

До 11 класу дівчата товаришували – разом на контрольних сідали чи на екскурсії, обмінювалися наліпками кольоровими та слухали музику. Але вчинок бабусі Томи зруйнував всі ті хороші спогади в одну мить. 

– Чому ти думаєш, що у мене все добре через бабусю? Гроші нічого не вирішують. Знаєш, я тобі по-доброму заздрю. У тебе дітки, коханий чоловік, який дозволив тобі не працювати. Чуєш? Не кожен здатен на такий вчинок. А я після школи хотіла стати хореографом, діток танців навчати. І знаєш, що тримала від бабусі? Такого смачного ляпаса та лайку. Вона вважала, що з такою професією я не прогодую себе. Тому навіть не хотіла мене слухати, взяла за руку та відвела до своїх знайомих – так опинилася на кафедрі менеджменту. А я математику терпіти не могла, – скаржилася дівчина. 

Аллу відверто здивувала сповідь колишньої подруги – Марія так добре ладнала з математикою, за лічені секунди могла розв’язати важкий приклад чи задачку. І всі уявляли її на пості директора банку. Така сувора жінка у костюмі та окулярах. А тут ось така новина – Маша танцюристкою хотіла стати.

– Потім знову через бабусиних знайомих мене влаштували на роботу в одну фірму. Я там ледь не збожеволіла. Та і колектив нагадував зміїне кубло. Словом, мого терпіння вистачило тільки на 3 місяці. Я через стрес дуже схудла, не могла нормально спати. Ці конференції та звіти мені у страшних снах снилися. Але бабуся Тома на мене дуже образилася та сказала, що я її дуже розчарувала. Знаєш, я спершу дуже здивувалася. А потім просто подумала – а чому я зобов’язана старатися для когось? І знаєш, немов друге дихання відкрилося. Звучить смішно та безглуздо, але це правда. 

Марія вирішила надолужити згаяне. Спершу просто ходила на танцювальний гурток для молоді, потім займалася індивідуально з тренером і вже через рік сама відкрила студію. Там і балет, самба, румба, фокстрот, класика та народні танці. Ходять як дітки малі та навіть літні бабусі. 

Алла вислухала таку сповідь подруги. Вона колись думала, що Марії дуже пощастило з бабусею – всюди їй дорогу пробила. А ось як вийшло що подруга буквально у “золотій клітці” жила. Алла сама обирала професію, батьки не сварили за погані оцінки чи зауваження вчителі. Навпаки, на батьківських зборах стояли горю за доньку. Та і сама ніколи не лаяла своїх малюків, не змушувала відвідувати дурні гуртки, якщо вони не хотіли. 

“Можливо, я дарма заздрила Маші. Все-таки, гроші – це не головне у житті” – подумала жінка.

Після зустрічі вона приїхала додому у хорошому настрої. Ніжно обійняла чоловіка. 

– Як мені з тобою пощастило, у нас така хороша родина, – тихо промовила вона. 

А ви погоджуєтеся з такою думкою? Гроші – щастя чи зло? Чому ви так вважаєте? 

Напишіть нам в коментарях у Facebook!

Daryna

Копіювання з сайту заборонене. Авторські статті захищені DMCA.

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам:

Adblock
detector