Той дзвінок став для мене справжньою несподіванкою:
– Добрий день. Це матір Олега?
– Так, а хто до мене телефонує?
– Мені потрібно отримати довідку від вашого сина, а він не підіймає слухавку. Скажіть, що мені її потрібно терміново, народжувати ніхто не пустить, а я вже ось з дня на день.
– А до чого тут мій син?
– Я Оля. У мене дитина від Олега буде. Ви не хвилюйтеся, Олег одразу казав, що діти йому не потрібні, тож я народжую для себе. На допомогу не розраховую і вимагати нічого не буду. Впораюся самостійно. Не забудьте нагадати синові.
Я була шокована й одразу побігла все розповідати чоловікові. Він дуже розлютився і сказав, що змусить сина одружитися з цією дівчиною. Я сама не знала, що й думати. Він ще університет не закінчив, а цій Олі вісімнадцять років.
Ввечері ми вирішили все розпитати в сина.
– Вона мені подобалася, ми зустрічалися, але одружуватися не планували, я ж ще на ногах не стою. Згодом вона сказала про вагітність, я запропонував позбутися дитини, навіть давав їй кошти. Але вона образилася на мене й припинила зі мною спілкування. Я її не кохаю, тому жити з нею не збираюся. Батьків у неї немає, не знаю, як вона далі буле.
Мені стало дуже шкода цю дівчину, вона, напевно, думала, що зможе з нашим сином збудувати сім’ю. Змушувати його одружуватися – безглуздо, такі шлюби довго не тривають…
Напевно, дівчина дуже мріяла про нормальну сім’ю: хорошого чоловіка, дитину. А наш син не захотів з нею одружитися.
***
З того часу ми про це не розмовляли. Пройшло три місяці, як син у нас попросив відвезти телевізор з його спальні до Олі. Бо він все одно завжди сидить за ноутбуком, а Ольга не може собі дозволити таких покупок. Потім він розказав, що вона вже народила і він навіть бачився сином. Каже, що ні на кого поки що не схожий, лише їсть і спить.
Ми, звичайно, допомогли сину відвезти телевізор, а з того часу мене не покидала думка про онука. Вранці ми поговорили з чоловіком і вирішили, що нам треба з’їздити до Олі і нашого онука.
– Це буде правильно, якщо Олег не бажає виховувати сина, це не означає, що ми повинні відмовлятися від нашого онука, – сказав чоловік.
Вранці ми зателефонували Ользі й спиталися, чи їй щось потрібно. Вона одразу наголосила, щоб нічого зайвого не купляли, а от памперси могли б привезти, бо зараз у неї більшість коштів на них іде. Ми, звичайно, купили одразу декілька пакетів, а ще одяг для малюка та і їй чогось смачного.
Оля зустріла нас на порозі квартири, вона вже зробила для нас каву та зготувала смачні млинці.
– Назарчик зараз спить. Ходімо, я вам його тихцем покажу, він такий милий
Я глянула на онука й одразу впізнала в ньому свого сина, тоді вже сумнівів не було, що це наша дитина. Тоді ми пішли з дівчиною на кухню, а вона почала розповідати про своє життя. Квартира у неї була геть крихітна старим ремонтом. Каже, що отримала її від бабусі. Закінчила ліцей, навіть встигла трішки попрацювати, а зараз в декреті.
– Я так рада, що у мене є син! Я його дуже люблю. Я його полюбила, ще коли він у мене в животі був.
– Де ж ти зараз береш гроші?
– Отримую соціальну допомогу. Не думайте, що мені від вас щось треба. Я не проситиму у вас грошей, просто так хочу, щоб у Назарчика були бабуся й дідусь. З тих коштів, що мені залишилося від бабусі я вже купила і коляску, і ліжечко.
Тут прокинувся малий, і Оля побігла його годувати.
В цей момент я піднялася, щоб помістити продукти в холодильник, однак зрозуміла, що його в квартирі просто немає.
– Холодильник був дуже старий, довелося викинути. Поки весна, я тримаю всі продукти на балконі.
Ми з чоловіком були здивовані, поцілували онука, Олю, попрощалися й вийшли на вулицю. В цей момент чоловік запитує у мене:
– У тебе карта з собою? У магазин їдемо?
– Так!
Тоді ми все-таки придбали для Олі холодильник. Я захоплююсь цією дівчиною, вона надзвичайно мужня та сильна, а ми з чоловіком завжди готові її підтримати та у всьому допомагати.
Що Ви думаєте з цього приводу?
Напишіть нам в коментарях у Facebook!