Невідомий номер настирливо надзвонював Ларисі, доки вона обирала в магазині продукти для вечері.
– Алло? Це Лариса?
– Так, а хто зі мною розмовляє?
– Це Роман. Я – чоловік коханки вашого чоловіка.
Жінка оторопіла. Вона сперлася на візок з продуктами, а земля під ногами ніби поплила. Цього бути не може!Який ще чоловік коханки? Жінка розгублено оглянулася, ніби хтось із покупців мав пояснити їй ситуацію.
– Я вас слухаю, – ледь вимовила жінка.
– Ви все знаєте?
– Ні. Я вперше про подібне чую. Не розумію, про що ви говорите. Не знаю навіть, що вам відповісти, — Лариса з кожним словом усе більше заплутувала в тому, що відбувалося. Здається, їй навіть почало паморочитися в голові.
– Тоді я можу вам усе пояснити. Але пропоную зустрітися і поговорити про все наживо.
Лариса розгубилася.
– Коли і куди мені під’їхати?
– Можна зараз. Я сам під’їду по вас. Тільки скажіть, де ви зараз.
– Я? Я в супермаркеті. У центрі. Зараз розкладу все на місця і вийду. Буду біля входу вас чекати.
Купувати продукти жінка не стала. Для чого? Вечеря ж була призначена чоловікові. До того ж тут усі його улюблені смаколики. Але тепер це не мало сенсу. Вона розклала все по місцях і вибігла з магазину.
У голові досі прокручувалася новина, яка не давала їй спокою. Поки що Лариса не дуже у все це вірила, але хотіла розібратися.
Зі своїм чоловіком Лариса вже 5 років одружена. Діток у них поки не було. Втім, в обох не виникало поки бажання стати батьками. Чекали. А чого саме, не знав ніхто. Весь вільний час подружжя проводило разом. І на лижах каталися, і за кордон влітку їздили.
Також мріяли про машину. Особливо Лариса мріяла про власну автівку. Червону, як і належить справжній жінці. Залишалося тільки трохи постаратися, підзаробити і мрія могла стати реальністю.
І ось все раптово обірвалося… Коханка. Легше було думати, що все це розіграш або банальна помилка.
Лариса стояла біля входу в супермаркет. Оглядалася. Зрозуміла, що навіть не знає, кого їй чекати. Раптом на стоянці припаркували авто.
– Ви Лариса?
– Так, це я.
– Роман. Радий знайомству. Сідайте в авто.
– Не тягніть. Розповідайте, чому ви тут і що трапилося. І з вами я нікуди не поїду. Краще поговоримо тут або в кафе підемо.
Пішли на каву.
Там новий знайомий і розповів, що останнім часом почав підозрювати дружину у зраді. Мовляв, змінилася дуже. Хотів простежити і якось побачив, як кохана сідає до когось у машину та їде до найближчого готелю. Наступного разу випадково почув розмову з якимось Сашком. А потім відстежив машину коханця. І потім дізнався, з ким зраджує йому жінка. Не витримав.
Лариса без слів розплакалася. Вона не соромилася нікого. Їй було так прикро та важко. Страшенна образа та незнання, що робити далі.
– Сльози тут не допоможуть, – мовив Роман.
Жінка припинила схлипувати. І справді потрібно думати, що робити далі. Варто спіймати зрадників на гарячому.
– У вас є своя машина?
– Ні. Тільки права.
– У мене є план. Тоді я дам вам свою машину на якийсь час. Їздити не бійтеся. Тут усе застраховано.
– Спасибі, – Лариса, здається, навіть посміхнулася. Хоча в душі їй досі хотілося, щоб усе це виявилося тільки помилкою і якнайшвидше скінчилося.
Після кафе новоспечені знайомі поїхали за іншою машиною.
Жив Роман за містом. Мав власний 2-поверховмй будинок. Усе було призначено для дружини та дітей. Але зараз уже не мало ніякого сенсу.
– Авто мені залишив друг. Хотів, щоб я його продав. Вони з дружиною за кордоном зараз. Я ще за цю справу не взявся. Тож авто поки буде вашим.
Лариса навіть не знала, що сказати.
За тиждень зрадників застали на гарячому.
Сашко навіть просити пробачення в жінки не став. Взагалі нічого не пояснював. Ніби так усе й мало бути.
– А як інакше? Ти за собою краще приглянь, а не лізь у мої справи,- обурився чоловік.
Ларису це пригнітило ще більше. Вона не могла повірити, що коханий так з нею вчинив. Усе це й досі не було схоже на реальність.
Лариса дивилася на Сашка і не вірила, що він все це каже їй. Хіба так буває?
– Ти мені вже давно належної уваги не приділяєш. Тоді чого від мене потребуєш?- обурилася дружина Романа.
Роз’їхалися.
Лариса ще довго не могла прийти до тями. Вважала це дуже низьким та підлим вчинком коханого. І як тепер жити далі?
Лариса вирішила піти в аптеку, бо не знайшла в домі заспокійливого. Не хотілося сидіти самій у пустій квартирі, де все нагадувало про чоловіка -зрадника.
Телефон завібрував. Спершу Лариса подумала, що це Сашко дзвонить перепросити, але це був Роман.
– Ви як?.
– Важко. Прикро, що так вийшло. Люди бувають дуже жорстокими. А ви як?
– Тримаюся. Ви кудись ідете?
– В аптеку.
– А що трапилося? Чимось можу допомогти?
– Ні. Просто заспокійливого не знайшла. А на душі тривожно дуже.
– Може, зустрінемося десь? Поговоримо?
Жінка погодилася. Їй і справді варто було з кимось поговорити.
Роман дуже жалів жінку. Бачив, як важко їй далося прийняття цієї правди. У дечому він навіть почувався винним. Ймовірно, дізнавшись про все самотужки, вона плавно ввійшла б у цей стан. А так зірвала туди зі спокійного ат розміреного життя.
У кафе знайомі говорили про життя. Пригадували якісь моменти, посміхалися, плакали. Було так легко та просто.
Ключі від машини Роман у Лариси не забрав. Сказав, що це подарунок. Приємний бонус після всього, що сталося.
Так минуло пів року. Роман частенько бачився з Ларисою, допомагав їй, підтримував. Уже й минуле якось забулося. Стало значно легше.
А потім знайомі побралися.
Точно не такого очікувала Лариса, коли того злощасного дня відповідала на дзвінок з незнайомого номеру. Зате тепер життя жінки було спокійним та забезпеченим. Усе, що трапляється, трапляється на краще.
Чи вважаєте коректним те, як закінчилася історія?
Як вчинили б на місці Лариси?
Напишіть нам в коментарях у Facebook!