У 2019 році моя донька втратила першого чоловіка. Як вона побивалася за Миколою – словами не передати, день за днем марніла. Мало того, через таке горе забула про рідну донечку. А моїй Софійці тоді було тільки 3 рочки.
А одного дня мені зателефонувала сусідка Ані, сказала, що та ледь під машину не попала. Тоді я вже вирішила забрати доньку та онуку до себе. Ми і так живемо в одному місті, але краще вони будуть у мене під боком. Квартиру Ані тоді здавали в оренду, знайшли хороших мешканців.
Ну і так донечка з онукою почали жити в мене. Життя в Ані помалу налагоджувалося, якось старалася взяти себе в руки.
Вам сподобалася історія? Читайте більше у нашому телеграм-каналі: https://t.me/+Wi4_EbzXw7Q5M2Zi
А рік тому моя Аня зустріла нового чоловіка, Андрія. Чесно, я дуже тішилася. Адже жінці краще мати біля себе сильного чоловіка, на якого можна покластися і який підтримає своїм сильним плечем. Аня часто приходила додому з букетом квітів, посміхалася. От складалося враження, наче у неї виросли крила через кохання.
Через пару місяців вони почали вже жити разом на квартирі Ані та думати за весілля. Однак, Андрій дуже холодно віднісся до Софійки. Він взагалі її не приймав у родині. Не хотів забирати з садка, гуляти з нею на майданчику.
– А що? Я повинен? Це ж не моя дитина.
– Але ти, як справжній чоловік, маєш полюбити Софійку, якщо ти щиро любиш Аню.
– Вибачте, але я не винен, що ваша донька з причепом.
І, на жаль, Аня стала на сторону Андрія. Так закохалася по вуха в нового чоловіка, що геть забула про дитину. І всі обов’язки вирішила скинути мені на плечі. Я забирала Софійку з садка до себе, годувала її, гралася, водила на гурток з танців. Бували дні, що онучка залишалася у мене на ночівлю.
Зараз моя Аня вагітна другою дитиною. І Андрій так біля неї бігає, як біля писаної торби. Купив нові іграшки, ліжечко дороге, спеціальну коляску з якимись режимами. Ну я бачила в інтернеті ту модель, вона коштує, як 5 моїх зарплат.
Але найгірше – вони забули за Софійку. Я купую онучці зошити, книжки, одяг, оплачую заняття з танців. Раз попросила Андрія дати хоча б тисячку, аби купити Софійці на зиму курточку.
– Я перепрошую, але у мене скоро з’явиться рідна дитина. А на чужу я не збираюся витрачати гроші. Мені зараз кожна копійка важлива, – дорікав Андрій у слухавку.
Мене щоразу серце болить за онучку. Адже Софійка день за днем чекає, коли її з уроків забере мама чи вітчим. Всім вчителям та однокласникам хвалиться, що скоро матиме сестричку чи братика. Нещодавно на уроці праці зробила листівку для мами з привітанням. А сама Аня про неї згадує тільки раз на пару днів.
Але найгірше трапилося декілька днів тому. Аня сама приїхала до мене, привезла для Софійки солодощі та…валізу. Мене це дуже насторожило:
– Ой, мамо, у мене стільки клопотів, нічого не встигаю. А дитина вже скоро має народитися. Вдома безлад, ремонт ще не дороблений.
– Ти одразу кажи, що сталося.
– Мамо, Софійка до тебе вже звикла. Може, хай вона у тебе поки рік поживе чи більше. Бо мені важко буде двох дітей виховувати. Як згадаю ці безсонні ночі з немовлям, то просто жах!
Я тоді аж заплакати хотіла, чесне слово. Аня нахабно відмовляється від рідної донечки, скидає мені на поруки. Ще й безсовісно привезла її речі. Це точно Андрій її підмовив, бо іншого варіанту в мене нема.
Не знаю, що далі робити. Софійка так чекає на маму, на появу малюка! Щодня мене розпитує, як її мамуся і коли можна в гості прийти. Ну що мені дитині сказати? Що мама з вітчимом від неї просто відмовилися?
Мені навіть фінансово не хочуть допомогти. Аня вже у декреті, жаліється, що всі гроші витрачають на майбутню дитину. А Софійці треба на зиму купити черевички та курточку.
Як мені врозуміти доньку? У мене вже руки почали опускатися…
Підпишіться на автора у нашому телеграм-каналі, де знайдете нові життєві історії: https://t.me/+xOpeSMR55r5hZTIy
Напишіть нам в коментарях у Facebook!