Скільки зараз безсовісних людей на світі є, просто в голові не вкладається!
От взяти хоча б мого друга. Недавно заявив мені, що планує переїзд. Я ж спочатку порадів за нього, привітав… А тоді задумався: куди ж він буде переїжджати, як вони з жінкою ледь кінці з кінцями зводять?
– Слухай, а куди ж ти переїжджаєш? Більшу квартиру під оренду знайшли? Чи може вже на свою? – не втримався і запитав я.
– Та, де там! Гроші ж на деревах не ростуть. Ми так подумали з Інною, що пора вже батьків кудись переселити.
– Як? Куди? – не міг повірити в почуте я.
– Та як… Легко. Ми знайшли дешеву квартиру недалеко від них. Однушка, правда. Але скільки їм там треба? От вони туди й переїдуть, будуть з пенсії платити. А ми заїдемо у їхню двушку. Таки ж скоро дітей плануємо, а зараз в нас для них місця немає. А так усі щасливі будуть!
Я просто не міг повірити, що все, що я почув — правда! Це ж треба до такого додуматися взагалі! Батьків Миколи я дуже добре знаю: поважні люди, все життя в школі та університеті пропрацювали. А от недавно перейшли в ряди пенсіонерів. І ці люди повинні будуть товктися в чужих стінах, аби тільки їхній син, у якого клепки не хватає більше грошей заробляти, жив у своє задоволення? Аж думати гидко про таке!
Хочете читати ще більше цікавих історій? Підписуйтесь на канал: https://t.me/+Wi4_EbzXw7Q5M2Zi
Я взагалі думаю, що пенсіонерам треба вдвічі більше місця, ніж молодим. Вони ж вдома весь час сидять, дуже рідко кудись виходять. Та і в кожного з них повинен бути особистий простір. Он згадаю, як мої дід з бабою вжитися на старості не могли, бо телевізор був один, а їх двоє… Та не довели Господи в таких криках віку доживати!
У мене батьки теж уже не молоді. Уже я бачу, що їм і працювати, і ходити важко. Але вони у своїй квартирі і досі на свій лад хазяйнують. І ніхто їм нічого за це не каже. Та в мене й думки в голові ніколи такої не було, аби попросити їх мені квадратними метрами поступитися. Хоча я й живу в сімейному гуртожитку.
А як сам старим стану, то нізащо у світі дітям свого житла не віддам. Хай там як їх любитиму. Бо є межі, за які переходити не можна! І це одна із них!
Ця розповідь заснована на правдивій історії, якою поділився наш читач. Будь-яка схожість з реальними назвами чи місцями є випадковістю. Усі фото в статті є ілюстративними.
Ще більше цікавих історій від автора читайте за посиланням: https://t.me/+xOpeSMR55r5hZTIy
Напишіть нам в коментарях у Facebook!