Баба Тома жартувала, що вже готова піти на той світ, але одна зустріч цілком змінила її життя

Баба Тома відчувала, що їй залишилося не багато. Вийшла на подвір’я, глянула на своє господарство та присіла на лавку. 

– Сусідко, не гніви Бога, він сам знає, скільки тобі залишилося, – розраджувала її пані Галя, яка жила у сусідньому будинку. 

– Та мені вже 80 років, пожила на цьому світі вдосталь, – тихо зітхала старенька. 

Просто у пані Томи нікого не було. Бог діток не дав, чоловіка давно не стало. Є сестра та брат, але вони живуть у місті й давно у гості не приїздили. Востаннє бачилися, як Петра проводжали в останню путь. І всі так мило щебетали, мовляв, тобі треба – звертайся за допомогою. Але вже 10 років у баби Томи дах протікав, паркан покосився. Добре, що сусід Микола час від часу їй на поміч приходить. Та і пані Галя стареньку провідує.

Тоді була неділя. Баба Тома все згадувала свою молодість та покійного чоловіка. Витерла хустиною скупу сльозу суму.

– Агов, Томо! Жива ще? – стукала у двері Галина. 

– Тут я. Чому прийшла?

– А я таких пиріжків смачних напекла. Зараз чайник поставлю та будемо гоститися. Вставай, нема чого байдикувати. 

Довго жінки розмовляли про все на світі – дітей, родичів та навіть рецепт тих пиріжків обговорили. Вже вечоріло, почав накрапати дощик. Пані Галя пішла додому. Бабуся вже хотіла йти спати, розстелила ліжко, але раптом у двері хтось постукав.

– Вітаю. Вибачте, що я так пізно. А ви не знаєте, хтось із ваших сусідів може здати кімнату?

На порозі стояла молода дівчина з дитиною на руках. На ній була легка курточка та кросівки. А малюк міцно спав і так мило посміхався. Здається, що цим він і причарував бабу Тому.

– Заходь, дитино, бо надворі така негода. Я тебе смачним чаєм напою з пиріжками, – припросила бабуся. 

Вона дала дівчині чистий одяг, малюка віднесла на ліжко, щоб той подрімав на м’якій перині.

– Мене звати Оля, 20 років. А синочку Петрику ще й року нема. 

– На годиннику вже майже 12 ночі, а ти з малою дитиною. Видно, що не місцева, я тебе тут ніколи не бачила. 

І тут Олечка заплакала та розповіла про свою долю.

Вона виросла у сиротинці, рідних ніколи в життя не бачила. Однак, закінчила шкоду із золотою медаллю та вступила на державне місце до університету. Завжди мріяла жити у великому місті. А на першому курсі познайомилася із Антоном – батько малюка. 

– Ми довго зустрічалися, вже й весілля планували. Але свекри мене ще з першої зустрічі не полюбили. Чула, як вони Антона намовляли проти мене. Бо я ж сирота, нікому не потрібна. Але він завжди захищав мене. І навіть народження онука нічого не змінило. Свекри тільки казали, що я дитину нагуляла.

Пані Тоня до останнього не могла повірити. І буває ж таке лихо з молодими дівчатами?

– А місяць тому мій Антон знайшов роботу. Правда, до останнього не казав, яку саме. Його друг відкрив майстерню. Це все, що я знаю. А одного вечора чоловіка довго не було вдома. Постукали у двері – а на порозі поліція. Виявляється, що він з другом незаконно переганяв машини. Хоча Антон на суді казав, що поняття не мав про таку аферу. Словом, дали йому 5 років. Я приїжджаю додому – а ключі не підходять й на майданчику стоять наші речі. Свекруха сказала, що більше мене з цим байстрюком бачити не хоче. І так ми залишилися без даху над головою.

Старенька помітила, як у Олі руки тряслися, а очі наповнися слізьми.

– А ти у мене поживи. Грошей не треба, дивися, яка у мене хата велика. Будеш мені за доньку. І не відмовляй, я літня людина. Так сказати, моя остання воля. 

Дівчина від щастя аж розплакалася та міцно обійняла стареньку. Відтоді вони почали жити разом. Поки баба Тома няньчила онука, то Оля поралася по господарстві. 

– Дивися, а Тома здається, що передумала вже на той свій йти, – радісно сказала Галя Михайлові, коли зустріла його біля хати.

– Так є заради кого жити, донька та онук з’явилися! – відповів чоловік. 

А ви вірите, що добрі вчинки повертаюся до нас? Бабуся вчинила правильно? 

Напишіть нам в коментарях у Facebook!

Daryna

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам:

Adblock
detector