Баба загнала мою маму на той світ! Якби не її скупість, найрідніша досі була б живою! От хіба можна таке пробачити?!

– У вас є десять хвилин, щоб зібрати свої лахи і зникнути з моїх очей! – єдина фраза батька, яку я пам’ятаю з того страшного дня…

Дитинство моє було чудовим, батьки майже ніколи не сварились. От тільки в той день мені довелось миттєво подорослішати.

– Скільки вже можна сидіти в мене на шиї? Тобі майже тридцятка, починай уже трохи своєю головою думати. Мала лишається на тобі, тут вона мені не треба. Не знайдете, де жити — їдьте на вокзал! – кричав тато, якого я любила понад усе на світі.

Мама плакала. Я не розуміла, що відбувається. Похапцем ми напхали у валізу речі, викликали таксі. Брали лише найнеобхідніше, бо багато понести не могли. Так і куди його нести?

З двома піжамами, білизною, декількома футболками і документами ми приїхали до моєї бабусі. До того моменту я думала, що вона мене любить.

– Господи, нащо ви сюди приїхали? Я хочу жити сама, мені не треба сусіди. Ви що, порядки свої тут наводити збираєтесь? Зовсім обнагліли вже, — стогнала бабця, не пускаючи нас у двір. Не знаю, як і чим, але мама все ж її переконала.

Не можу сказати, що разом жилося нам солодко: щодня бабуся дорікала і мені, і мамі, і всім на світі… Довелось змінити школу, найріднішій — роботу. Через рік життя з родичкою ми не вже не витримували, тому переїхали в орендовану квартиру.

Пошепки

З того часу мама на роботі пропадала і вдень, і вночі. Зрозуміло, що на здоров’я це впливало не найкращим чином. У 25 я стала сиротою…

Про батька я і думати не думала, аж поки він мені не зателефонував. Уявляєте?! 20 років мовчання перервав один дзвінок.

– Привіт, донечко! А як там у тебе справи? Це татко, пам’ятаєш мене? Я за тобою так скучив! Може, зустрінемось? Ніхто ж уже й не пам’ятає, чого ми колись погиркались! – почула я від нього.

Але я пам’ятала. Ніколи не забуду, як тримала свій портфелик, не розуміючи, чому тато кричить, а мама — плаче. Дзвінок я завершила, навіть не дослухавши монолог тата.

Через знайомих я дізналась, чого це раптом у ньому прокинулась непереборна любов до доньки: нашу квартиру одразу після того скандалу він продав, щоб вкластись у бізнес. Усе йшло добре, він одружився вдруге. А потім бізнес прогорів, дружина з квартири вигнала, діватись нема куди. А до кого ж повзти по допомогу, як не до доньки, яку ти 20 років тому відмовився любити і цінувати?

Ця розповідь заснована на правдивій історії, якою поділився наш читач. Будь-яка схожість з реальними назвами чи місцями є випадковістю. Усі фото в статті є ілюстративними.

Чи змогли б ви пробачити батькові?

Напишіть нам в коментарях у Facebook!