Марта продавала курточки на базарі. Правда, клієнтів у неї не було так багато. Переважно матусі, які шукали одяг для дітей або ж літні люди.
А от подруга Марія продавала взуття. І клієнтура в неї була золота – молоді хлопці або ж чоловіки. Вони з нею часто фліртували, засипали компліментами. Навіть спеціально могли купити ще одну пару кросівок, Марія вміла добре “впарювати” товар. Відповідно, зарплатня у неї була більша.
Ранок у Марти почався погано. Ледь запхалася у маршрутку, бо було багато студентів та школярів. Хтось їй добряче потоптався по білих кросівках. Потім почався дощ, а вона не взяла парасольку. Ще й замок в магазині заїло та вона довго не могла відчинити двері. Цілий день клієнтів не було, всі проходили повз. Марта вже думала закривати магазин, аж раптом хтось зайшов.
– Дівчинко, вітаю, – почула лагідний голос за спиною.
– Ой, доброго дня. Вам щось підказати?
– Так. Курточку таку на осінь, аби капішончик мала.
– Ось є такі моделі. Тут тепла підкладка, виробник Туреччина. А ця модель вам личить до очей.
Бабуся вибрала найдешевшу курточку, але колір та фасон підійшли чудово.
– Так, з вас 800 гривень.
– Ой, леле, я маю тільки 750. Пенсію ще не принесли.
– Нічого, я вам знижку зроблю. Ви сьогодні мій перший клієнт.
Марта помітила, що в бабусі були важкі пакети з продуктами. Видно, що вона була на базарі та готується до зими. Купила на консервацію перчик, помідорчики, баклажани.
– Вам не важко?
– Ой, та ви що, я тут через дорогу живу.
– Я вам допоможу. І так вже магазин зачиняється. Я тільки все у касу покладу та чек випишу.
Бабуся ніжно взяла дівчину під руку та повела додому. Старенька жила на 9 поверсі. А тоді, як на зло, ліфт зламався та не їхав на верх. Тому дівчина ледь дотягла пакети. “Господи, та бабуся, певно, руки б відірвала” – думала Марта.
– Ой, проходь. Я маю такі смачні ватрушки. Колись працювала в шкільній столовці і навчилася готувати.
– Дякую, але я не…
– Ні, ні. Сідай, випий чаю теплого. Який любиш – чорний чи зелений? А є ще домашнє вареннячко з аличі.
Раптом у двері хтось постукав:
– О, приїхав нарешті! Ну ти подивися на нього, навіть не подзвонив і не попередив бабусю.
До кухні зайшов молодий та красивий хлопець:
– Ба, ось, тут мама тобі передала з Іспанії. Там тунець, олія.
– А то мій внучок, Ростик. Ростику, сідай з нами. Це моя рятівничка, дивися, яку гарну курточку в неї купила. А його мама, моя донечка Галина, працює в Іспанії.
– Ем… Ба, а я.. Я поспішаю, мені там той, ну треба, ну туди.
Хлопець дуже зашарівся та почервонів, коли побачив Марту. Видно, його приємно здивувала поява такої гості.
– Ну він в мене такий сором’язливий з дитинства. Зять мій страшенно любив горілку. Ну і допився до чортиків. Галинка подалася на заробітки в Іспанію, а я сама виховувала Ростика.
– Вам не було важко?
– Він у мене розумний хлопець. Школу із золотою медаллю закінчив, має червоний диплом. Він працює тим.. Ну в комп’ютері щось робить. Такий розумник!
Бабуся Стефа спакувала Марті баночку домашнього варення та декілька свіжих ватрушок. Мовляв, буде їй на обід на роботі.
Наступного дня у Марти вже був гарний настрій. І клієнтів багато, майже всі моделі курточок розібрали за день. Такої великої каси вона ще ніколи не мала з продажу.
Ввечері дівчина прибирала в магазині. Аж раптом хтось зайшов всередину:
– Перепрошую, ми вже зачиняємося. Нові куртки будуть завтра, приходить..
– А я до тебе. Ну не по куртку, а просто так, до тебе. Я той, ну до тебе прийшов.
На порозі магазину стояв Ростик. І тримав у руках гарний букет осінніх жоржин:
– Бабуся про тебе вчора ще весь вечір говорила. А я тоді… Ну вибач, що так засоромився. Просто не кожен день тебе хочуть з такою красунею засватати.
– А я просто твоїй бабусі допомогла.
– Я знаю. Дякую. Ось тобі букет, сподіваюся, вгадав з квітами. І ти зараз не зайнята? Поїхали в кіно, я купив квитки нам на фільм.
.. А через 3 місяці Марта вже готувалася до весілля з Ростиком. З Іспанії прилетіла його мама, пані Галина. Найбільше зі всіх тішилася бабця Стефа:
– А бачиш. Ростику! А я тоді не дарма по нову курточку зайшла в магазин. То сам Бог вас звів!
– Ні, ба, ти нас звела разом, – сміялися молодята.
А Ви вірите в такі дива? Чи це випадкове знайомство?
Ця розповідь заснована на правдивій історії, якою поділився наш читач. Будь-яка схожість з реальними назвами чи місцями є випадковістю. Усі фото в статті є ілюстративними.
Напишіть нам в коментарях у Facebook!