У мене була сусідка в селі — бабуся Марія. Їй було вже 92 роки, однак досить непогано трималась. Майже до останнього рухалась, щось робила, а без роботи вона сидіти не могла. Чоловік її помер декілька років, відповідно вона жила сама. Її діти та онуки жили в місті й навідували стареньку рідко.
Пані Марія раніше просила мене відправляти поштою передачки її дітям і я її прохання завжди виконувала. Бабуся мала невеликий город і пильнувала курей, тому домашніми продуктами ділилась з рідними, оскільки сама вона багато не їла. Одного разу мені довелося нести пакунок з яйцями та різними овочами назад з пошти. Дочка пані Марії відмовилась від посилки, мовляв, вони мають що їсти та не потрібно їм нічого відправляти.
Тоді я запропонувала старенькій роздавати ці продукти в селі тим, хто має багатодітні сім’ї. Тепер усі люди знають бабу Марію, як дуже добру, щедру та працьовиту людину. Однак через деякий час вона почала помітно згасати. Я вирішила зателефонувати її доньці.
– Добрий день, це вас турбує сусідка вашої матері. Річ у тім, що вона погано себе почуває та хоче вас побачити — говорила я.
– Вибачте, у мене немає часу на це. Наступного тижня матиму один вихідний, скажіть їй, що тоді й приїду — відповіла мені жінка.
Здивована відповіддю та навіть не збиралась цього переказувати бабусі. Не хотілося мені її засмучувати. Проте через два дні пані Марії нестало. Усе село її оплакувало та проводжало, а у дітей часу на те не було. Приїхали вони вже після похорону та те, що вони побачили у її хаті змусило усіх ридати.
Увійшовши до будинку бабусі, побачили на столі конверт у якому був лист та гроші. Старенька передчувала свою смерть, тому підготувалась. Вона написала листа своїм дітям і онукам. Там було написано:
“Любі діти та онуки, я вас усіх дуже сильно люблю та дякую Богу за вас щодня! Ось я наскладала трохи грошей і хочу, щоб їх поділили між собою порівну. Мою хату продайте і також все однаково поділіть. Пробачте, якщо я чимось завинила перед вами. Ваша бабуся Марія.”
Прочитавши слова покійної бабусі, плакали усі. На жаль, перепрошувати чи якось змінити ситуацію вже неможливо, однак кожен зробив для себе якийсь висновок. Я особисто раджу не повторювати таких помилок нікому, щоб потім не картати себе усе життя! А як вважаєте ви?
Ця розповідь заснована на правдивій історії, якою поділився наш читач. Будь-яка схожість з реальними назвами чи місцями є випадковістю. Усі фото в статті є ілюстративними.
Напишіть нам в коментарях у Facebook!