Мій шлюб тривав не довго, тільки від сили 5 років. А знаєте, що, а точніше хто у цьому винен? Свекруха та чоловік. І я це говорю не просто так, аби здаватися бідолашною овечкою у ваших очах.
Ольга Петрівна дуже часто пхала носа у нашу родину. То їй не подобалося, що я заробляю набагато менше від її сина. То погано готую їсти та прибираю у квартирі. Словом, щоразу в неї знаходилися нові звинувачення.
Спершу Діма якось намагався за мене заступатися, пояснював мамі, що її зауваження некоректні. Однак, Ольга Петрівна нікого не хотіла слухати.
– Я старша і краще знаю. Мій син не любить голубці на вечерю. Не могла зварити якогось борщу? – ось такі були аргументи свекрухи.
Вам сподобалася історія? Читайте більше у нашому телеграм-каналі: https://t.me/+Wi4_EbzXw7Q5M2Zi
Навіть нормально у декреті не побула, коли Оксанці виповнився рік, то одразу віддала її у садок та пішла працювати. Бо, бачте, Діма тобі почав жалітися, що його зарплати не вистачає на родину. І про це дізналася свекруха, мала ще одну причину для сварок:
– Декрет? То хіба якісь ліниві мамаші вигадали, аби сидіти в чоловіків на шиї. Я у твої роки і на заводі працювала, вдома прибирала і дитину няньчила.
А коли Оксанці виповнилося 5 рочків, то чоловік нас просто кинув. Знайшов на роботі нову пасію, молоду дівчину з пишними формами. Пані Ольга всіляко захищала сина:
– Від хорошої жінки чоловік точно не піде. Значіть, проблема у тобі була.
Мені вже того абсурду вистачало з головою і я хотіла одного – спокійно розлучитися і забути про ту сімейку. На щастя, ця квартира, у якій жили після весілля, належала мені. Тому ні Діма, ні свекруха взагалі не мали права претендувати на поділ.
Так от, минуло вже 10 років. Хоча ми живемо досі в одному місті, але Діма взагалі не цікавився справами доньки, не ходив на батьківські збори чи на шкільні вистави. Аліменти платив вкрай рідко і не великі суми – тисячу гривень, дві максимум. Я тоді вже сама достатньо заробляла і могла сама виховувати доньку.
Ну чому я буду нав’язувати чоловікові спілкування з дитиною, якщо він сам цього не хоче? Оксанці спершу було образливо, але коли підросла, то сама все зрозуміла. Свекруха згадувала про існування онучки хіба на якісь свята. І то, максимум, що ми отримували – привітання по телефону чи смс-ка.
Коли почалася війна, то Діма взяв свою коханку та втік закордон, кудись у Польщу чи Німеччину. На маму місця в машині не вистачило. І так свекруха досі сама. Діма, звісно, сюди не приїжджає, бо його ж потім не випустять закордон. Боягуз, що тут ще сказати.
Ну і от пані Ольга згадала про існування онучки. Почала телефонувати до Оксанки, запрошувати її в гості після школи. А моя донька така за натурою дуже тонкосльоза та поступлива, не вміє казати “ні”. Тому навідувала бабусю 2 рази на тиждень, приносила їй якісь гостинці. Я час від часу передавала через Оксану ліки чи продукти для свекрухи. Однак, не мала ніякого бажання з нею взагалі бачитися. Єдине, чого хотіла – то плюнути в банку з борщем та передати їй на вечерю.
Новий Рік ми з Оксаною зустрінемо разом, а після 12 вона піде до подруги в сусідній будинок. Їй 15, нехай собі повеселиться у хорошій компанії.
Але вчора донька прийшла дуже сумна:
– Мамо, а я в бабусі була…
– І що? Ліки передала.
– Так. Але бабуся Оля жалілася, що сама буде Новий Рік святкувати. Навіть сусіди її в гості не кликали.
– Ну?
– Може, запросимо її до нас? Я пізніше до подруги піду.
– Ага, ще чого. Може ще їй ноги поцілувати при вході? Забула, який цирк твоя баба нам влаштувала? Чомусь раніше вона про тебе не згадувала. Але як тільки Діма поїхав – то все, ти вже в неї найкраща онука.
У мене взагалі нема бажання бачити свекруху в таке свято. Взагалі, тепер вона для мене чужа людина, ніхто.
Це її так Бог покарав. От нехай зустрічає не тільки Новий Рік, але й старість на самоті!
Підпишіться на автора у нашому телеграм-каналі, де знайдете нові життєві історії: https://t.me/+xOpeSMR55r5hZTIy
Напишіть нам в коментарях у Facebook!