Луцьк. 8 година вечора. Стою на автобусній зупинці, нікого не чіпаю. Поруч зі мною сидить жінка старшого віку. Видно за цілий день не наговорилася, тож вирішила мене зачепити:
– Дивіться, шо ж то за зима така! Дощ і дощ! Та колись такі сніги були, морози! Сосульки на дахах висіли величезні – аж страшно було ходити попід будинки! Мені одного разу така сосулька на голову впала – потім цілий тиждень з синцем ходила!
Оте слово “сосулька” мені страшенно врізало вухо, але я тримався з усіх сил – не хотілося ображати бабусю.
– Хлопче, чого ж ти мовчиш?! Що то за молодь пішла! Ні бе, ні ме, ні кукуріку! Чи ти говорити не вмієш?!
Отоді я вже не зміг змовчати…
– Пані, я то якраз щебечу українською, як має бути! А Ви?! Не пасує такій поважній жінці такі негарні слова вживати!
– Які ж то?!
– Відкрийте правопис та й прочитайте, що слова “сосулька” в українській мові не існує! Правильно казати “БУРУЛЬКА”!
На щастя, на горизонті з’явився потрібний мені тролейбус і я легенько вклонившись бабусі, швидко застрибнув в теплий салон.
Коли ж то нарешті ті росіянізми будуть викоренені з нашої мови?! Оце питання…
Напишіть нам в коментарях у Facebook!