– Бабусю! Я прийшла. В аптеку зайшла, в магазині була. Зараз супчик тобі зварю побіжу, мене Ванька чекає

– Привіт, бабусю! От я вже встигла багато сьогодні — в аптеці була, в магазинні була. В тебе як справи? Зараз я ще тобі суп зварю і біжу до свого Івана, він мене там чекає, — забігла я в квартиру бабусі з пакетами в руках. 

– Що ти мені розказуєш тут. Думаєш я не знаю, чого ти так до мене щодня бігаєш? Не залишу я тобі своєї квартири, тому чоловіка тобі треба було шукати одразу з житлом. А то повелася з тим, хто нічого не має за спиною, навіщо він тобі такий. Краще б я тебе не бачила. А квартиру я на твого брата записала, йому більше треба — он не має навіть куди дружину привести.

Мій дорогенький братик вже і тут встиг. Але мені байдуже було на цю квартиру, боялася лише, щоб бабуся без нічого не залишилася, бо Вадим міг її виставити на вулицю в будь-який момент. 

– Чому ти думаєш, що я це роблю тільки через квартиру? Я тебе люблю і переживаю за тебе. З квартирою ти чи без — все одно буду до тебе приходити. А зі своїм житлом ти в праві робити так, як вважаєш за потрібне, – з докором сказала я бабусі. – Ти який суп хочеш – борщ або з рисом?

– Борщ. – буркнула бабуся. – Навіть ще завтра прийдеш до мене?

– В мене завтра дуже багато роботи, прийду післязавтра. Ти краще напиши список, що тобі потрібно купити. 

– Ти навіть не образилася? Купиш мені продукти і знову прийдеш?  – недовірливо запитала бабуся.

– На тебе і ображатися, за що?

– Ну за те, що я тобі квартиру не залишила. – сказала бабуся.

– Ти далі про ту квартиру, ти головне сама ще на довше з нами залишся, а далі — все буде.

Тоді я з сумками пішла на кухню готувати борщ. Хотіла набрати свого Івана, але телефону знову вимкнений був. Погано працює останнім часом, але на новий шкода грошей витрачати. Увімкнула його в розетку, а там вже стільки пропущених дзвінків: і матір дзвонила, Іван й навіть Вадим. Найбільше здивувало те, що телефонував брат, що йому треба було від мене. Вирішила йому перетелефонувати.

– Що, домоглася свого? А все дурочку з себе вдавала: «я просто так до бабусі ходжу, не потрібна мені її квартира!» А сама що їй там такого наговорила? Мені так потрібна була ця квартира, дружина скоро народжувати буде, а я залишився без нічого. 

– В чому моя провина? – взагалі не могла зрозуміти, що відбувається, адже бабуся чітко сказала, що залишила квартиру моєму брату. 

– Не потрібно з себе вдавати дурненьку. Баба сьогодні мені все сказала: вона переписала квартиру на тебе вже декілька місяців тому, а ти нічого так і не сказала!  – продовжував волати брат.

– Зараз я тобі перетелефоную, – я поставила слухавку і пішла в кімнату до бабусі: – Бабцю, а що взагалі відбувається, не хочеш поділитися зі мною?  

– Ні. – промовила бабуся і дивилася на мене безневинними очима, як немовля. –  Я з Вадимом розмовляла, так він накинувся на мене з докорами, кричав, що я квартиру від нього забрала…

Бабуся зітхнула, поплескала поруч з собою по ліжку:

– Ходи до мене, я тобі все поясню. От є у мене подруга — до неї дорогенький онук приїжджав всі 34 роки, привозив продукти, піклувався. Як тільки вона записала на нього квартиру, онук одразу виставив її за двері. От і боялася, що ви зі мною так вчините, тому вирішила перевірити. Сказала вранці Вадиму, що квартиру на тебе записала, так він так кричав, я думала, що ще трохи і він мене відлупцює, – бабуся розплакалася.

– Та чого ти плачеш, все буде добре. Мені від тебе нічого не потрібно, головне — щоб ти ще правнуків дочекалася. 

– Тобі квартиру залишу, і не сперечайся. Чи ти з босяком своїм все життя зібралася по чужому мотатися? Не ображайся на мене тільки, сама розумієш – час зараз такий.

А я взагалі і не ображалася на бабусю, цілком її розумію, адже страшно залишитися на старості самотньою та нікому не потрібною. Скільки б тобі не було років, завжди хочеться відчувати любов.

Що ви думаєте з цього приводу?

U2
Загрузка ...

цікаво

Сообщить об опечатке

Текст, который будет отправлен нашим редакторам: