– Привіт, бабусю! От я вже встигла багато сьогодні – в аптеці була, в магазинні була. В тебе як справи? Зараз я ще тобі суп зварю і біжу до свого Івана, він мене там чекає, – забігла я в квартиру бабусі з пакетами в руках.
– Що ти мені розказуєш тут. Думаєш я не знаю, чого ти так до мене щодня бігаєш? Не залишу я тобі своєї квартири, тому чоловіка тобі треба було шукати одразу з житлом. А то повелася з тим, хто нічого не має за спиною, навіщо він тобі такий. Краще б я тебе не бачила. А квартиру я на твого брата записала, йому більше треба – он не має навіть куди дружину привести.
Мій дорогенький братик вже і тут встиг. Але мені байдуже було на цю квартиру, боялася лише, щоб бабуся без нічого не залишилася, бо Вадим міг її виставити на вулицю в будь-який момент.
– Чому ти думаєш, що я це роблю тільки через квартиру? Я тебе люблю і переживаю за тебе. З квартирою ти чи без – все одно буду до тебе приходити. А зі своїм житлом ти в праві робити так, як вважаєш за потрібне, – з докором сказала я бабусі. – Ти який суп хочеш – борщ або з рисом?
– Борщ. – буркнула бабуся. – Навіть ще завтра прийдеш до мене?
– В мене завтра дуже багато роботи, прийду післязавтра. Ти краще напиши список, що тобі потрібно купити.
– Ти навіть не образилася? Купиш мені продукти і знову прийдеш? – недовірливо запитала бабуся.
– На тебе і ображатися, за що?
– Ну за те, що я тобі квартиру не залишила. – сказала бабуся.
– Ти далі про ту квартиру, ти головне сама ще на довше з нами залишся, а далі – все буде.
Тоді я з сумками пішла на кухню готувати борщ. Хотіла набрати свого Івана, але телефону знову вимкнений був. Погано працює останнім часом, але на новий шкода грошей витрачати. Увімкнула його в розетку, а там вже стільки пропущених дзвінків: і матір дзвонила, Іван й навіть Вадим. Найбільше здивувало те, що телефонував брат, що йому треба було від мене. Вирішила йому перетелефонувати.
– Що, домоглася свого? А все дурочку з себе вдавала: «я просто так до бабусі ходжу, не потрібна мені її квартира!» А сама що їй там такого наговорила? Мені так потрібна була ця квартира, дружина скоро народжувати буде, а я залишився без нічого.
– В чому моя провина? – взагалі не могла зрозуміти, що відбувається, адже бабуся чітко сказала, що залишила квартиру моєму брату.
– Не потрібно з себе вдавати дурненьку. Баба сьогодні мені все сказала: вона переписала квартиру на тебе вже декілька місяців тому, а ти нічого так і не сказала! – продовжував волати брат.
– Зараз я тобі перетелефоную, – я поставила слухавку і пішла в кімнату до бабусі: – Бабцю, а що взагалі відбувається, не хочеш поділитися зі мною?
– Ні. – промовила бабуся і дивилася на мене безневинними очима, як немовля. – Я з Вадимом розмовляла, так він накинувся на мене з докорами, кричав, що я квартиру від нього забрала…
Бабуся зітхнула, поплескала поруч з собою по ліжку:
– Ходи до мене, я тобі все поясню. От є у мене подруга – до неї дорогенький онук приїжджав всі 34 роки, привозив продукти, піклувався. Як тільки вона записала на нього квартиру, онук одразу виставив її за двері. От і боялася, що ви зі мною так вчините, тому вирішила перевірити. Сказала вранці Вадиму, що квартиру на тебе записала, так він так кричав, я думала, що ще трохи і він мене відлупцює, – бабуся розплакалася.
– Та чого ти плачеш, все буде добре. Мені від тебе нічого не потрібно, головне – щоб ти ще правнуків дочекалася.
– Тобі квартиру залишу, і не сперечайся. Чи ти з босяком своїм все життя зібралася по чужому мотатися? Не ображайся на мене тільки, сама розумієш – час зараз такий.
А я взагалі і не ображалася на бабусю, цілком її розумію, адже страшно залишитися на старості самотньою та нікому не потрібною. Скільки б тобі не було років, завжди хочеться відчувати любов.
Що ви думаєте з цього приводу?
Напишіть нам в коментарях у Facebook!