Колись я перекреслила своє минуле. Адже жити з болісними спогадами не могла. І ось, 16 років я була в Німеччині та все ж вирішила відвідати рідне село.
Я зростала з матінкою, тато загинув, коли мені було десять років. Травма на виробництві, нам навіть компенсацію не виплатили, сказали, що то його провина. Ненька вклала в мене всю душу, вчила любити людей, бути щирою і доброю.
Як же вона розчарувалась, коли я закохалась в Дмитра. Він був сином власника того заводу, де працював тато. З дуже заможної сім’ї.
– Дорогенька, не пара він тобі! Не треба тобі тих статків.
– Мамо, я ж не за гроші його покохала. Хороший він, любить мене.
Не буду приховувати, я була дуже гарною, мала чимало кавалерів, але лиш Дмитро підкорив моє серце. Обіцяв, що ми разом до міста поїдемо, будемо мати сім’ю, діточок.
Словом кілька місяців я благала матір, та врешті вона змирилася з моїм вибором. Почали ми готуватись до весілля. Ненька корову продала, аби добре мене підготувати, не хотіла, аби я мала гірший вигляд.
І ось день весілля. Я вдягнулась і чекала, що наречений приїде за мною. Та його не було. А потім на моєму порозі з’явилась майбутня свекруха.
– Дмитро передумав, вибач. – і залишила конверт на столі. – Це компенсація за сукню й інше. І не бігай за ним!
Як я страждала, як плакала. А ненька разом зі мною. Та не витримало її серце, померла раптово за місяць. А я не могла залишатись в тій хаті – зібралась і поїхала. Спочатку до міста, а згодом і до Німеччини.
Якщо вас зацікавила ця історія – шукайте більше зворушливих та життєвих оповідок за посиланням – https://t.me/+Wi4_EbzXw7Q5M2Zi
Роки минали, та біль не вщухав. Серце розривалось від згадки про матір. І ось через 16 років я вирішила приїхати, аби продати хату і провідати могилу неньки.
Про моє повернення знало лише кілька осіб. Тож уявіть мій подив, коли підійшовши до хати я побачила стареньку бабусю, що чекала біля воріт.
– Ви хто? Кого чекаєте?
– Не впізнаєш? Я дізналась, що ти приїдеш, того й пришла. Я мама Дмитра.
Раптом вона впала на коліна і почала плакати. В рисах обличчя цієї нещасної було важко впізнати панянку. Та й одяг на ній був занедбаний.
– Пробач мені! – крізь сльози вигукувала вона.
– Та годі, підійміться. Що з вами трапилось?
– Бог покарав мене страшно. Я тоді вмовила Дмитра тебе покинути. А потім він почав гуляти страшенно, пити, наркотики вживати. До міста тікав і пропадав. Знаходили його ледве живого. Грошей напозичав так, що нам погрожували. Довелося все продати, аби розрахуватися. Потім ще й чоловік захворів важко, кілька років його врятувати намагались. А тепер я одна залишилась.
– А Дмитро де?
– Не хоче мене знати. Каже, що я його життя зіпсувала. Він вже не вживає, та через роки такого життя дуже немічний. Живе на околиці, там моєї мами покійної будинок. Піди поговори з ним, може пробачить мені. Не можу я так помирати.
Я не знала, що казати. Мені шкода було старенької, але й пробачити я не могла. Тим паче говорити ні з ким не хотіла. Та на якийсь час я залишилась в селі. Хату перед продажем треба полагодити.
Скажіть, що мені робити? Чи можна пробачати таким людям? Як забути кривду і допомогти тим, хто заподіяв тобі зло?
Більше цікавих життєвих історій тут – https://t.me/+xOpeSMR55r5hZTIy
Напишіть нам в коментарях у Facebook!