Мені 48 років. Ще наче не стара, але відколи діти покинули мій дім – почуваюсь вкрай самотньо. Я вже давно розлучена, з чоловіком Стасом у мене не склалося. Хоча я йому дуже вдячна. Колись він мене з дитиною взяв. Виховував мою старшу Ірину, як рідну доньку і жодного разу не дорікнув цим.
Згодом я ще сина народила. І якийсь час ми були щасливі, хоча насправді я його ніколи не кохала, не могла забути свого Костю. Він був моїм першим і єдиним коханням. Та його батьки не сприймали мене серйозно.
– Хлопчик пограється і знайде собі нормальну партію! – казав його тато.
Ми дуже любили один одного. Але тоді батьки відправили його до столиці. Там жив дядько Кості, він був начальником і мав зв’язки. Я не могла цьому перешкоджати, адже хлопець так мріяв досягти успіху.
Та коли Костя вже поїхав, я дізналась, що вагітна. Не знаю, чим тоді я думала. Поїхала до міста в будинок “Малютки” і домовилась, що як народжу залишу дитину на рік, а потім влаштуюсь і заберу. Директор закладу – Марина Михайлівна була надзвичайно доброю людиною, вона пішла мені на зустріч. Я залишила доньку, сама ж знайшла роботу і винайняла в однієї бабусі кімнату. А тоді забрала Іринку.
Потім зустріла Стаса і відразу погодилась на його пропозицію. Та й що було думати в моєму становищі.
Та чоловік завжди відчував, що я його не люблю. Саме тому врешті просто пішов. Навіть нічого собі не взяв, квартиру залишив. А самий поїхав на заробітки. Він і досі щомісяця дітям гроші висилає. Навіть Іринці, котра йому не рідна.
І ось поїхала я якось в рідне село, хотіла з подругами зустрітися. А натомість в перший же день побачила його – свого Костю.
– Я вже думав, що ніколи тебе не побачу!
– А хіба ж ти колись шукав?
– Ні, батьки сказали що ти з іншим закрутила й народила навіть дитину.
– Серйозно? Ні, Іринка твоя донька!
– Як таке може бути?
– Та, ось так, запросто.
Ми розговорилися, він просив, аби я його з донькою познайомила. Сам розповів, що має дружину й двох синів. Але завжди про доньку мріяв.
Ми попрощалися й розійшлись. Та на серці в мене була буря. Давно такого не відчувала. Думала, що вже й не відчую. А наступного дня Костя прийшов до мене.
– Я хочу розлучитись. Просто зараз. Ми мусимо бути разом!
Якщо вас зацікавила ця історія – шукайте більше зворушливих та життєвих оповідок за посиланням – https://t.me/+Wi4_EbzXw7Q5M2Zi
Я навіть не сперечалась. Минуло кілька днів і Костя приїхав до мене. Я хотіла познайомити його з донькою, та її реакція була неочікуваною:
– Мамо, як ти так можеш? Він тебе покинув і всі ці роки йому було байдуже, де ти.
– Доню, але ж він про тебе не знав.
– Та він просто не хотів знати. Це досить зручно. А ти ще береш і у квартиру Стаса його приводиш!
Як я не благала – вона не хотіла нічого чути. Синові також Костя не сподобався, він сказав, що я не маю права жити з ним в оселі тата.
А коли я все це розповіла коханому – він відповів грубо.
– Діти виросли егоїстами. Вони тобі щастя не хочуть і все! Як не перестанеш з ними спілкуватися – сама будеш на старість.
Сумно мені після цих слів стало. Як я можу обирати. Діти – найдорожче, що в мене є. Але я їм вже не дуже потрібна, скоро свої сім’ї матимуть. І що тобі мені робити?
Скажіть, як вчинити? Хто має рацію?
Більше цікавих життєвих історій тут – https://t.me/+xOpeSMR55r5hZTIy
Напишіть нам в коментарях у Facebook!