Я практично не знаю своїх батьків. Ще коли я був геть маленьким, батько поїхав у відрядження, там познайомився з іншою жінкою і не повернувся. Матір це не могла пережити, спершу завезла мене до бабусі, а коли мені виповнилося 4 роки, поїхала за кордон. З того часу я практично про них нічого не чув.
Моїм вихованням займалася бабуся, за що я їй дуже вдячний. Їй вдалося замінити мені і батька, і матір, моє дитинство було дійсно щасливим. Я не відчував себе обділеним, бабуся забезпечувала мене усім необхідним. До того ж ми були з нею ще й дуже близькі, я завжди міг поділитися з нею своїми проблемами, щоб отримати мудрі поради. В дорослому віці не одноразово думав про цю ситуацію, адже бабуся ж могла мене просто відвести в дитячий будинок, але вона цього не зробила. Зараз через це я відчуваю неймовірну вдячність. 
Я закінчив школу й вступив до університету, паралельно підпрацьовував, на четвертому курсі проходив практику в міжнародній компанії, добре там себе зарекомендував, тому й працевлаштувався після закінчення університету сюди. Це було для мене справжнім щастям, адже фірма престижна, отримував я там дуже хороший дохід. В цей період почав орендувати окреме житло. Звичайно, про бабусю я не забував, вона вже на той момент вийшла на пенсію, попри це я все одно її фінансово забезпечував.
Потім я познайомився з хорошою дівчиною, Зоряною. Вонга прийшла працювати до нас в фірму. Красива, розумна, закохався я в неї з першого погляду. Ми почали зустрічатися, планували весілля. Однак я просив Зорянку не поспішати, щоб до цього часу я придбав окреме житло.
Далі сталося те, що мене шокувало – з’явилася матір, яка одразу поїхала до бабусі, щоб розповісти про свій приїзд. Там вона взяла мій номер телефону і почала благати мене про зустріч. Мабуть, я дуже наївна людина, оскільки вважав, що мама приїхала попросити вибачення у мене і відновити наші відносини, адже ми найрідніші в світі люди.
Правда, вона мала на мене зовсім інші плани. Виявилося, що вона з’явилася в моєму житті лише через те, що дізналася про мої кар’єрні успіхи. Практично з першої хвилини вона почала скаржитися на своє життя, сказала, що живеться їй дуже важко, і попри те, що в неї є ще три сини і другий чоловік, допомоги чекати не має від кого. Лише мною вона гордиться, адже мені так пощастило. При цьому почала натякати, що я їй повинен допомогти, адже це вона мене народила.
Я не міг повірити тому, що чув. Як цій жінці вистачило наглості з’явитися в моєму житті, щоб щось вимагати. Вона мене покинула геть маленьким і не думала в той момент, як мені рости без матері. Мені дуже прикро, хоча бабуся й віддавала мені багато турботи, матері, звичайно, все одно не вистачало.
І те, чого я досяг зараз, це клопітка праця моя і бабусі, а не просто якесь везіння. Тепер я розумію, що більше не хочу мати нічого спільного з матір’ю і постараюся пошвидше її забути.
Що б Ви радили мені в цій ситуації?
Напишіть нам в коментарях у Facebook!