Коли мама нас покинула, тато вирішив, що це моя провина. Він ставився до мене з призирством. Лише згодом я збагнула, що дивлячись на мене – він згадував ту, що зрадила.
Усе життя я намагалась догодити батькові, та мені не вдавалось. Він ніколи не знаходив для мене доброго слова. Вдень працював, а на вечір йшов до забігайлівки неподалік.
Коли мені було 19 батько утнув страшну річ. Він прийшов додому із другом. Я знала його, це був Микола Іванович, власник кількох магазинів, поважна людина. Вони з татом навчались в одному класі, а згодом часом зустрічались. І тут тато заявив:
– Ось, дивись, який наречений. Як у Бога за пазухою будеш!
– Батько, ви що? Він же вашого віку!
– 42 роки – це що багато? Для чоловіка саме те! Досвічений, багатий. Через місяць весілля відгуляємо.
– Я не хочу заміж!
– Не вигадуй.
Я зачинилась у своїй кімнаті та гірко плакала. А коли Микола Іванович пішов, тато мені сказав:
– Збирай свої речі і йди геть.
– Куди я піду?
– Не схотіла жити, як людина. Невдячна ти! Так би ми обидвоє все мали! Забирайся куди хочеш.
Він почав викидати мої речі з шафи. В сльозах я збиралася. Опинившись на вулиці, зателефонувала подрузі в гуртожиток. Вона домовилась і мені дозволили там залишитись.
Якщо вас зацікавила ця історія – шукайте більше зворушливих та життєвих оповідок за посиланням – https://t.me/+Wi4_EbzXw7Q5M2Zi
Згодом я знайшла маму. Вона жила в Італії, мала там іншу сім’ю, малу дитину. Вона сказала, що я можу приїхати до неї, вона роботу знайде. Та я не хотіла. Тоді ненька надіслала мені гроші. Вона зізналась, що хотіла мене забрати, та батько не дав.
Роки минали, я закінчила навчання, знайшла роботу. та особисте життя не складалось. Не могла я після всього чоловікам довіряти і все. З батьком не спілкувалась зовсім.
І ось одного разу до мене підійшов чоловік. На вигляд приблизно 28-30 років.
– Привіт! Я вас щодня бачу, неподалік живу просто!
– Чесно? Добре. Лиш в мене немає часу на балачки.
– Вибачте! Ви дуже гарна. Я маю до вас пропозицію. Не думайте, цілком пристойну.
– Я нічого не хочу!
– Допоможуть мені. Мені потрібно терміново укласти шлюб, бодай фіктивний. Мій покійний дід у заповіті вказав, що я стану власником компанії лише за умови, що одружусь.
– Хіба ж в наші часи таке трапляється?
– Уявляєте? Дід був людиною старого гарту. Та я гарно заплачу. А згодом розлучимось.
Не знаю чому, та я погодилась. Якщо чесно, сподобався мені цей чоловік. Ми розписалися, за місяць він переоформив всі документи. А тоді якось прийшов до мене:
– Послухай, може я божевільний. Та я не хочу розлучатись. Може спробуємо пожити разом?
Я погодилась. Відтоді минуло 12 років. Ми живемо в щасливому шлюбі, виховуємо двох дітей. Мама приїжджала до нас в гості. А батька я так і не бачила.
Я вірю в долю, просто все так і мало бути. А ви як гадаєте?
Більше цікавих життєвих історій тут – https://t.me/+xOpeSMR55r5hZTIy
Напишіть нам в коментарях у Facebook!