Коли я був малим, то найкращою пригодою, яку я тільки міг собі уявити було те, що батько брав мене із собою на роботу. Він був найкращим майстром ремонтів квартир. Я завжди мріяв бути на нього схожим.
Навчання в школі ніколи не було моєю сильною стороною, тому я знав, що ремонти стануть справою всього мого життя.
Я, наче губка, всмоктував усе, чого вчив мене тато, а дорогою додому на коліні робив домашнє завдання, аби мама не сварилася. Вона хотіла для мене іншої долі, хотіла, щоб я добре вчився, як моя молодша сестричка, але я ніяк не піддавався.
Авторитетом для мене був лише батько. Принаймні так було до того моменту, коли я зрозумів, що він за людина.
Якось після роботи тато сказав мені, що має зустрітися з іще однією клієнткою, хоч вже було досить пізно. Ми під’їхали до під’їзду, і він сказав:
– Синку, я ненадовго, ти посидь в машині, добре?
– Так, звісно. Я робитиму домашнє завдання.
Аж раптом сталося те, від чого мене досі нудить. З будинку вибігла ефектна молода білявка, яка накинулася на мого тата і почала його пристрасно цілувати.
Я не міг повірити власним очам: як він міг так вчинити з моєю мамою?! Вона ж його так любить!
Тато повернувся лише за годину. Сів в машину і довго на мене дивився, наважуючись на розмову:
– Дмитре, ти зрозумій мене правильно. Ця жінка мені для розваги, для задоволення чоловічих потреб. Сам знаєш, яка твоя матір нудна. Але я ніколи її не покину, ніколи не піду з сім’ї. Голим, босим залишуся, але про вас подбаю.
Я мовчав, лише кивав головою. Що було казати?
Після того випадку спільна робота з татом перетворилася на тортури. Я намагався уникнути цього, як тільки міг, але батько змушував мене йому допомагати, кричав і сварився.
Так тривало роки. Та коли мені виповнилося 18 років, я повідомив батькам, що переїжджаю до іншого міста, бо вступатиму до технікуму.
Годі й описати словами, який скандал був вдома. Мати плакала, батько кричав, але мені було байдуже. Я знав, що більше не зможу жити в постійній брехні.
Лукавити не буду, самому в чужому місті без копієчки за душею було нереально складно. Ледве зводив кінці з кінцями. Роботи не було для юного ремонтника, довелося вантажником влаштуватися.
Мій любий батько, який пообіцяв матері надсилати мені бодай кілька гривень на місяць, не дотримав свого слова, а матері, як і зазвичай, збрехав.
Нічого! Бог мене не залишив, поміг. Вже за кілька місяців я міг собі дозволити навіть придбати подарунки для сестри і мами. Але висилав їх завжди поштою, бо навідуватися додому і бачити обличчя батька було нестерпно.
Потім я дізнався, що батько пішов від матері. Вона плакала, а я радів, бо знав, що тепер їй ніхто нахабно не брехатиме просто в обличчя.
Я нарешті зміг повернутися на кілька днів додому. Сестра і мама були в захваті, наготували для мене всіляких смаколиків, тішилися подарунками і розпитували про життя у місті.
Зайшла й розмова про батька. Я так і не зізнався в тому, що не отримав від нього ані копійки, бо знав, що мама мені й так не повірить, надто сильно вона йому довіряла.
Погостювавши трохи, я повернувся до міста, де на мене чекав дуже приємний сюрприз – зустріч із коханням всього мого життя.
Настя працювала касиркою. Вона відразу привернула мою увагу, але зовсім не через свій зовнішній вигляд, а через добре серце.
До неї підійшла бабуся, якій бракувало коштів навіть на хліб і кілька пакетів з крупами. Але Настя не розгубилася, сказала:
– Не засмучуйтеся, я зараз зроблю Вам знижку.
Яка там знижка? Я бачив, як вона витягла з власного гаманця гроші і поклала їх в касу.
В той момент щось схоже на кохання зародилося в моєму серці.
Ми почали зустрічатися, я думав, вже ніщо не може затьмарити моє щастя. Але це було не так…
Мама сильно захворіла. Треба було терміново робити операцію. Необхідної суми не було ані в мене, ані в сестри. Я був у відчаї.
Кредит мені не дали, в усіх друзів вже просив у борг, але цього все одно недостатньо. Маринка ще й завагітніла, тому доглядати за матір’ю ніяк не могла.
– Синку, то ж ти до батька піди. Він для нашої сім’ї зірку з неба зніме. Повір, гроші будуть, – переконувала мене мати.
Заради неї проковтнув свою гордість і пішов до нього. Двері мені відчинила його нова дружина, яка нещодавно народила йому сина. З-за її спини виглянуло знайоме обличчя:
– Чого тобі? Грошей для твоєї матері більше не дам. Достатньо того, що я квартиру їй залишив. У мене он діти малі, мені їх на ноги треба буде ставити.
Я нічого не сказав, розвернувся і пішов. Зателефонував своєму керівнику, попросив у нього про позику. Він погодився, але сказав, що мені доведеться ще довго відпрацьовувати таку велику суму.
Операція пройшла успішно. Мама прожила на цьому світі ще кілька років і побачила онучка, якого їй подарувала сестра.
– Як добре, що ваш батько таки дав мені ті гроші на операцію. Хороший чоловік.
Я так і не зміг сказати їй, що він мене прогнав, а гроші дав мій керівник. Вона б усе одно не повірила. Іноді кохання дуже засліплює.
Що можете сказати про батька головного героя?
Напишіть нам в коментарях у Facebook!