Батьки пишалися мною, коли дізналися, що мені вдалося вступити на державне навчання у столичний університет. Вони протягом усіх шкільних років змушували мене виконувати усі домашні завдання й займатися додатково, аби зараз не було проблем з екзаменами. Звісно, така радісна звістка швидко розлетілася серед усіх рідних та знайомих.
З парами у мене не було проблем, але розлука з дівчиною здавалася нестерпною. Ми ходили в паралельні класи й почали зустрічатися ще в школі. Настя підкорила моє серце своєю щирістю, добротою і простотою. Однак батьки завжди були проти неї. Вони казали, що дівчина не гідна мене, адже вона з бідної сім’ї.
В Анастасії не було батька. Її вихованням займалася матір, яка багато працювала на заводі, щоб мати змогу звести кінці з кінцями.
Дійшло до того, що мені забороняли бачитися з коханою, але я продовжував таємно ходити на побачення. Пізно ввечері, коли батьки вже спали, я вислизав з дому й зустрічався з Настею.
Після випускного все змінилося. Я поїхав в столицю, а моя обраниця зайнялася пошуком підробітку. Їй було не до навчання, адже матір більше не була спроможною оплатити комунальні послуги чи купити продукти. Однак я регулярно приїжджав у рідне село, а вечорами ми багато розмовляли по телефону.
Якось напередодні екзамену Анастасія подзвонила до мене зі сльозами на очах. Вона розповіла, що з її матір’ю стався нещасний випадок. Жінка напідпитку поверталася додому, коли раптом посковзнулася на льоді й впала. Вона сильно вдарилася головою, тому знепритомніла. Оскільки ніхто з перехожих не викликав швидку допомогу, зранку жінку знайшли мертвою.
Звісно, я кинув все й поїхав до дівчини, адже вона залишилася абсолютно одна.
Мама, побачивши мене в селі разом з Настею, почала кричати. Я ще ніколи не бачив її такою розлюченою. Зрештою, мене поставили перед вибором: або батьки, або дівчина. Я не міг піти проти кохання.
Після похоронів Анастасія переїхала зі мною в столицю. Ми разом оселилися у моєму гуртожитку. Мама з татом більше не відповідали на мої дзвінки, тому усі новини я дізнавався від двоюрідного брата. Лише згодом виявилося, що вони робили аналогічно.
Зрештою я отримав диплом, влаштувався на роботу і ми з Настею переїхали на орендовану квартиру. Я освідчився їй і ми справили затишне весілля. Батьки нас навіть не привітали. Через рік на світ з’явилася наша донечка. Моя дружина займалася вихованням малечі й підробляла майстром манікюру.
Все було добре, поки одного дня я не дізнався, що моя мама потрапила в лікарню. На роботі я взяв вихідний, а Настя швидко зібрала наші речі. Ми одразу ж виїхали до моїх батьків, хоча ніхто не знав, як вони на це відреагують. Тато зустрів нас на подвір’ї й стримано привітався. Тим часом мама поралася на кухні. Я здивувався, адже думав, що побачу її в лікарняній палаті. Виявилося, що батьки вигадали цю історію, аби знайти привід для примирення. Вони не думали, що ми так швидко приїдемо до них.
За вечерею ми щиро поговорили й попросили один в одного вибачення. Анастасія допомогла свекрусі прибрати зі столу, за що вона похвалила її й додала:
– Як же сильно я помилялася…
А як ви вважаєте, чи може різне соціальне становище стати перешкодою для побудови стосунків?
Напишіть нам в коментарях у Facebook!