Ще коли я тільки вступила до інституту батьки зробили мені подарунок. Формально. Це означає, що вони придбали мені квартиру, мовляв, самостійне життя – воно таке, тут варто перестрахуватися. І все б нічого, але тато оформив житло на себе. Колись тяганина з паперами мене мало цікавила, тому я й уваги на це не звернула. Тільки тішилася, що матиму свій куточок після закінчення навчання.
З роками почала цікавитися у тата з мамою, чому все по документах належить тільки їм, якщо квартира моя. Грубити не хотіла, тому робила все делікатно. Батьки взялися мене запевняти, що це значення не має. Усе одно квартира належатиме мені. Але навіть після закінчення навчання я продовжувала жити з батьками, а мій подарунок вони здавали в оренду.
І ось минулоріч я зустріла свого коханого. Довго ми не тягнули й одразу ж розписалися. Я гадала, що хоча б після такого моя власність справді стане моєю. Та де там!
Батьки й досі не поспішають переоформлювати квартиру на мене.
Зате про це мені постійно нагадує Петро, мій чоловік. Каже, що не почувається господарем у квартирі і чоловіком у сім’ї, бо виходить, що живемо ми на території батька. А було б це все моєю власністю, то була б інша справа. А так навіть вкладатися в дім не хочеться. Для чого спонсорувати тестя з тещею? Треба про власну сім’ю думати. Через це у нас постійні суперечки і я вічно на нервах.
Я подумала і вирішила серйозно поговорити з батьками. Почала просити їх, щоб нарешті виконали обіцяне й оформили житло на мене. Батько довго мимрив щось собі під носа, а потім констатував, що для всіх буде краще, якщо ця квартира і досі буде його. Усе одно ж після його гибелі цілком усе перейде мені, бо інших дітей у сім’ї немає. А ось поки варто б пригледіти за моїм чоловіком.
Я вислухала батьків і ще більше заплуталася. Вони показали мені ситуацію з іншого боку. І виявилося, що своєї точки зору я все-таки не мала. Тепер я не знаю, що мені робити. Петро говорить одне, а тато інше. Я слухаю то одного, то другого. Й обоє, здається, мають рацію. Ось тільки їхні погляди не цілком протилежні.
Останнім часом чоловік взагалі почав відкладати гроші. Пропонує орендувати окреме житло, де він почуватиметься господарем. А потім, мовляв, і щось своє купимо. Скоріш, в іпотеку візьмемо – це вже як час покаже. Я й хотіла б, але логічно розумію, що не варто набирати кредитів. До того ж ось він – мій дім. Яка різниця, на кого оформлені документи? Чого ще шукати, коли дах над головою вже є?
Останнім часом замислилася над тим, що батьки, схоже, дійсно мають рацію.
Через цю ситуацію Петро навіть не спілкується з моїми родичами. Постійно обурюється, що це вони мене проти нього налаштовують. Бо, бачите, він не почувається комфортно у чужій власності. Йому свій простір потрібен. А я просто заплуталася. Не знаю, як правильно вчинити. Колись думала, що квартира – ідеальний подарунок, але все, що пов’язано з майном, завжди провокує серйозні проблеми.
Що порадите дівчині?
Кого їй варто слухати?
Напишіть нам в коментарях у Facebook!