Батьки просять вертатися на Батьківщину, ще й ультиматуми ставлять. А я боюся навіть казати про це дружині

Думаю, чимало молоді мріє про хорошу роботу за кордоном. Бажано за своєю спеціальністю і з хорошою винагородою. Про теж думав і я. 

Завжди жив думкою, що краще там, де нас немає. Але в тому й суть, що тільки одиниці досягають успіху єдиною зміною проживання. У мене ж такі життєві зміни тільки викликали значно більше проблем. 

Коли я подався до Португалії, мені було 28 років. Туди я їхав з метою заробити трохи грошей, а потім і залишитися жити. Це була моя ціль, до якої я йшов дуже довго та наполегливо. Батьки були проти. Казали, що й на своїй землі професіонали потрібні. Мовляв, і тут я зможу заробити і непогано влаштувати своє життя. 

Я не послухався.

Але, як тільки я почав надсилати їм фінансову підтримку з-за кордону, то всі їхні претензії кудись зникли. З часом я знайшов хорошу роботу, купив дім, женився. Додому більше не їздив. З батьками спілкувався тільки через Інтернет і то рідко. Єдине, що робив стабільно – надсилав їм гроші чи посилки на свята.

Хто ж знав, що свою дружину я зустріну саме на чужині. Спершу будувати стосунки було дуже важко. Ми обоє звикали одне до одного. Але як тільки я освоїв мову та культуру країни досконало, стало трохи легше. Софа народила мені трьох діток.

Щоб забезпечити всю сім’ю і навіть рідних в Україні, мені доводилося дуже важко працювати. Звичайно, я міг би розслабитися чи здатися, але я не хотів, щоб близькі мені люди відчували у чомусь потребу. Часом і на собі доводилося економити, щоб їм дати більше.  І щоб не тратитися на дорогу до України, я взагалі не повертався додому.

І все було добре, доки одного дня мені не зателефонували з дому. Це мене сильно злякало, адже ніколи досі батьки не телефонували мені о такій порі. До того ж це дуже дороге задоволення.

Я відповів і почув голос тата. Він похапцем запитав, як я. Як у мене справи. А тоді додав, що мені терміново потрібно повертатися на Батьківщину. 

Я нічого не зрозумів. Спершу навіть не зміг нормально перепитати, що трапилося.

Тоді батько сам продовжив. Сказав, що їм з мамою вже по 70. Мої гроші їх особливо не рятують, бо доглядати одне за одним через вік та болячки вони не можуть. потрібен хтось третій. Та й мене вони вже стільки не бачили. Ось приїхав би і заходив їх до скону. Мовляв, там же не так багато залишилося. 

А ні, то вони навіть готові приїхати до мене. Хоч за кордоном побувають.

Дивно, що батьки затіяли цю розмову. І так прекрасно розуміють, що я не можу все кинути і приїхати, бо їм так хочеться. Але вони хитрі. Запропонували альтернативу. Але ж це абсурд! У мами з татом є власний дім, непогана пенсія і мої фінанси. Вони можуть найняти людину, яка за ними доглядатиме. Невже цього не достатньо?

Ясна річ, що перед Софою я навіть заїкнутися про таке не можу. Вона буде категорично проти. Куди нам ще двох пенсіонерів? Та й нам з дружиною вже нікуди не подітися.

Коли спробував це пояснити батькам, мене обізвали невдячним, образилися і слухавку кинули. Тепер я навіть не знаю, що мені робити. 

Не хочу втратити батьків. І сім’ю руйнувати не варіант. 

Що порадите?

Яку пораду дасте чоловікові?

Що зробили б на його місці?

Напишіть нам в коментарях у Facebook!

Ivanna
Adblock
detector