– Бідолашна, така у неї доля складна, – бідкалася бабуся, коли зустрічала нашу сусідку Ольгу

У бабусиному селі жила одна жінка, Ольга. Хороша господиня, працювала продавчинею у місцевому магазині. Завжди мені до решти давала декілька цукерок та пригощала домашніми яблуками. Бабця казала, що у неї непроста доля.

– Вона ж самотужки дітей підіймала. Ох, так шкода бідолашну, – бідкалася бабуся. 

Її чоловік Мирослав поїхав у Польщу на заробітки. Тоді у родині були скрутні часи, а Оля народила третього сина. І треба всі на ноги підняти, їсти дати, одяг купити, до школи зібрати. Тому чоловік вирішив поїхати до Варшави, здається. Однак, не повернувся ні на Великдень, Спаса чи Різдво. Гроші висилав, Ольга зробила невеличкий ремонт, купила діткам ноутбук та провела інтернет до хати. Але так хотіла, що Мирослав приїхав. 

Того ранку я прокинулася від дикого крику. Застрибую на підвіконня – бачу, як Ольга похилилася на паркан та плаче. Моя бабуся якраз виходила зі стайні, кинула відро з-під молока, що воно потекло тонкою цівкою, та побігла до Ольги. Я дуже налякалася, адже побачити таку картину у 7 років – то немов переглянути фільм жахів. 

Декілька днів я не бачила пані Ольгу. Ну гралася на дворі з її дітками (були одного віку зі старшою донькою Мартою), гуляли у полі чи випасали корів. Але жінку я не бачила. Моя бабуся час від часу заходила до них у гості, приносила свіжі пиріжки, борщик, салати, свіже молоко. Виявилося, що у пані Ольги була депресія. Вона впала у такий відчай через зраду чоловіка, що не могла навіть з ліжка піднятися, а моя бабуся допомагала їй, різними травами поїла, ще й за господарства взялася. 

І якраз у селі відчинили невеличкий магазинчик, шукали продавчиню. То бабуся хутчіше побігла до голови та замовила слівце за Ольгу. Здавалося, що нове заняття відволікало від думки по горе-чоловіка. Пані Ольга навіть пішла до сільради та попросила змінити прізвище дітей на своє, дівоче. Мовляв, не хоче, щоб нічого їй не нагадувало про зрадника Мирослава. 

Помалу, вона стала на ноги. А мені подобалася її робота – я могла після школи зайти до магазину та купити у неї смачний рогалик чи льодяник. Інколи навіть дозволяла постояти за касою та я уявляла, як також працюю у магазині. Навіть казала, що у майбутньому буду продавчинею. 

Якось до нас у гості приїхав дядько Василь, далекий родич. Казав, що хоче відпочити від міської метушні. Одного разу у нього закінчилися цигарки. 

– Дядьку, ходімо, я вас до магазину проведу.

– Пішли, мала.

Я тягла його за руку та паралельно випрошувала цукерки. Мовляв, за мою допомогу винагорода – “Ромашка” або ж пакунок пряників. 

От заходимо ми до магазину і дядько оторопів. Стоїть, як той стовп та ні слова не скаже. Тільки дивиться на Ольгу

– Привіт, Ксеню, що хочеш? 

– Вітаю. То мій дядько Вася. У нього цигарки закінчилися, а я йому показала до тебе дорогу! Дивися, він стоїть, немов вкопаний! 

Ольга зашарілася. Дістала пачку, дала решті та удала, що дуже заклопотана на складі. 

А ввечері я помітила, що дядько кудись зник. Виглядаю у вікно – а він біля воріт Ольги стоїть та про щось з жінкою говорить. 

Наступного дня нарвав для неї букет ромашок (бо сам питав, де у нас ростуть квіти, а потім я помітила їх в Ольги на вікні). 

Бабуся казала, щоб я не пхала носа у чужі справи. 

– Ба, а що таке з дядьком? Захворів чи що?

– Хіба ти не бачиш, що він закоханий?

– Ого, він що – хворий? Треба, щоб ти його травами своїми напоїла!

Бабуся тільки розсміялася та пригорнула мене у теплі обійми. Адже звідки дитина у 7 років знає, що таке кохання? Єдина симпатія, яка у мене була – це до цукерок “Ромашка” і все. 

Дядько допоміг Ользі зробити паркан, відремонтував двері (бо вони трималися на божому слові) та купив дітям сенсорні телефони. А тоді це була ого-го яка велика розкіш для нашого села. 

А через рік помітила на пальчику сусідки красиву каблучку. І живіт круглий.

– Ти що, так від цукерок поправилася? Мені бабуся казала, що зуби можуть ще повипадати? 

– Ні, Ксеню, у нас з твоїм дядьком буде дитинка.

Тоді я так стрибала від щастя, що аж бабуся в льосі чула. Ольга з Василем досі живуть щасливо, виховують діток. І дядько каже, що всі його рідні. 

А ви вірите у таку силу кохання? Чому? 

Напишіть нам в коментарях у Facebook!

Daryna
Adblock
detector