У мене завжди на першому місці була кар’єра. Саме тому довгий проміжок часу я присвячував себе виключно роботі. Мешкав у власній однокімнатній кваритрі. Вона була комфортною для холостяцького життя, але як там розміститися, коли з’явиться повноцінна сім’я?
Та ця проблема розв’язалася надзвичайно спонтанно. Мій друг виїжджав за кордон, тому продавав свою двокімнатну квартиру разом з меблями. Я вирішив скористатися цією вигідною пропозицією і придбати нову нерухомість під виплату.
Саме біля нового будинку я познайомився з Микитою. Це був маленький хлопчик років дев’яти. Він завжди виглядав неохайним та голодним. Пізніше я дізнався, що дитина втратила рідного батька і зараз живе з чужим чоловіком.
Я почав підгодовувати Микиту і спілкуватися з ним. Хлопчик розповів. що раніше у нього була повноцінна й щаслива сім’я, але від коли з’явився вітчим та нові братики й сестрички, він став нікому непотрібним.
Минали дні. У мене на роботі з’явилася нова колега Олена. Її виховали прийомні батьки, які не чаїли душі у свої доньці. Я знайшов спільну мову не лише з дівчиною, але й з її мамою і татом.
У якийсь період мої зустрічі з Микитою припинилися. Проте потім я знову зустрів його біля свого будинку. Він змок під дощем і трусився від холоду. Я не міг пройти повз нього, тому одразу покликав хлопця в гості. За смачною вечерею і горнятком гарячого чаю він розповів, що залишився круглим сиротою.
Я розповів про свої пригоди Олені. Вона вирішила приїхати з гостинцями, а потім запитала:
– Не знаю, чи зможеш ти мене правильно зрозуміти, але я мушу запитати…Ти хотів би жити разом зі мною? Якщо я тобі подобаюся, то ми могли б усиновити Микиту…Просто мені з власного досвіду відомо, як це бути сиротою…
Звичайно, така пропозиція здивувала мене.
Та я погодився. Ми з Оленою одружилися і забрали хлопця до себе. Дівчина стала турботливою мамою і чудовою господинею. Я зрозумів, що кохаю її усім серцем.
Згодом дружина завагітніла. Поява малюка хвилювала Микиту, який боявся знову залишитися непотрібним.
Однак після народження Світланки ми стали лише щасливішими. Микита полюбив свою сестричку й багато часу проводив разом з нею.
На щастя, наші діти не відчувають себе обділеними. Ми з Оленою однаково міцно любимо обох малюків і робимо все можливе, аби наша сім’я була міцною й гармонійною.
А як би ви вчинили на місці чоловіка? Чи наважилися б ви на усиновлення дитини?
Напишіть нам в коментарях у Facebook!