Як такої рідної мами у мене не було. Вона давним-давно поїхала в Польщу на заробітки. Тоді розлучилася з татом, він вигнав нас на вулицю. Добре, що до села бабусі було не так далеко їхати. Мені тоді було 7 чи 8, не згадаю.
І через місяць після розлучення мама подалася на заробітки. Ну а я залишилася з бабусею у селі.
Хоча мама працювала закордоном, але нам майже нічого не висилала. Тільки раз на місяць 50 доларів та пакунок з продуктами. Бабуся Марія сама шукала роботу в селі, влаштувалася поштаркою, аби мене якось прогодувати. Жили ми досить важко. Але добре, що мали хоча б корову та декілька курочок в господарці.
Коли мені виповнилося 15 чи 16 (ну точно у школі навчалася), то мама знайшла в Польщі нового чоловіка. Чула, як вона говорила бабусі, мовляв “стільки років працювала, тепер хочу налагодити особисте життя”. Ось так мама взагалі зникла з мого життя.
У 20 я вийшла заміж за Матвія, хлопець з сусіднього села. Спершу він допомагав моїй бабусі, привів хату в порядок. Але потім почав страшенно пити, підіймав на мене руку, кричав на наших діток. Я прожила в такому пеклі майже 5 років, а потім наважилася на розлучення.
Однак, на цьому мої проблеми не закінчилися. У бабусі Марії виявили рак, остання стадія. Їй залишалося не довго. Я просила помочі в тітки Світлани. Вона час від часу приїздила до нас у село, привозила якісь ліки, продукти, ставила уколи. Але це все не допомагало бабусі, вона день за днем марніла. Останній місяць навіть з ліжка не могла піднятися.
Тітка наче щось відчувала, за декілька днів до бабусиної смерті привезла нотаріуса:
– Краще ти на мене цю хату та город перепиши. Ну так спокійніше буде. Так якісь нові закони, правила.
– А куди правнуки дінуться?
– Не переживай, вони тут житимуть.
Бабуся оформила на тітку все майно – хату, город та ще ділянку пару соток на полі. А через 4 дні ми вже ховали стареньку.
Пожила я в хаті не довго, тільки місяць. Того ранку тітка Світлана неочікувано приїхала до села і сказала, що продаватиме хату.
– А гроші ми порівно поділимо?
– Які гроші, люба моя? Забула, на кого хата записана? Показати папери?
– Але ж так не чесно. Куди я піду з дітками потім?
– Хіба це мої проблеми? У мене кредит за машину треба виплачувати. Тому даю тобі тиждень на збори.
Я мала пару тисяч гривень, заощаджувала в селі. Чесно, тоді от купила квитки до Львова в один кінець і все. Не знала, чим ця “пригода” для мене обернеться.
На щастя, вдалося знайти квартиру. Одна кімнатка, старий ремонт, але зате дешево. У нашому районі був невеликий магазин, працюю продавчинею квітів. По вечорах ще прибираю у супермаркетах та офісних приміщеннях, аби хоча б заробити додаткову тисячу.
І ось так минуло вже 5 років. Ми переїхали на кращу квартиру, але все ще орендуємо. Діти добре у школі навчаються, вчителі постійно хвалять. Правда, ніяк не можу налагодити контакти з моєю мамою. Бачила її фотографії у Фейсбуці, писала, але вона все ігнорує навмисне.
Але декілька днів тому до мене неочікувано приїхала тітка Світлана. Вигляд у неї був кепський, чесно. Шкіра така аж жовта, синці під очима, волосся на голові майже нема, прикривалася панамкою.
– Як ти вже здогадалася, у мене також рак. Кажуть, що не довго залишилося, десь максимум 5 місяців.
– А що ви від мене хочете? У мене нема грошей, сама ледь дітям продукти та одяг купую
– Я не прийшла гроші просити. Хочу, аби ти доглядала з мною. А я перепишу на тебе свою трикімнатну квартиру та бізнес.
З одного боку, мені дуже шкода тітку. Та і я розумію, що на своє житло мені ніяк не вийде самотужки заробити. Тим паче, тітка Світлана живе у приватному ЖК майже у центрі Львові.
Однак, не знаю, чи можу їй довіряти. Вона вже раз обманула мене з бабусиним спадком. Раптом, я зараз знову опинюся без грошей та без даху над головою?
Що мені робити?
Ця розповідь заснована на правдивій історії, якою поділився наш читач. Будь-яка схожість з реальними назвами чи місцями є випадковістю. Усі фото в статті є ілюстративними.
Напишіть нам в коментарях у Facebook!