Не дарма кажуть: нахабство – друге щастя.
Я, можливо, вже стара тітка, може зараз все по-іншому, але я не вірю, що це так. Ось мені мама ніколи не говорила, якщо ти їдеш в гості до родичів, візьми гостинці … не вчила вона мене цього. Але в мені це сидить, звідки не знаю, може внутрішнє самовиховання, взяте з книг, фільмів, вистав.
У суботу приїхав двоюрідний брат чоловіка з районного міста до нас в гості Приїхав він за дуже поважної причини – похорон рідного дядька, але не з нашого боку.
Подзвонив заздалегідь, ми дали свою згоду, що приймемо на ніч, що нехай не турбуються про нічліг.
Приїхали втрьох із сином і невісткою вже до вечора. Я приготувала вечерю, борщ зварила, м’яса насмажила цілу сковорідку, овочі запекла, салати і так по дрібниці. Чоловік дістав нашу настоянку саморобну. Сидимо, піднімаємо келихи за зустріч, давно не бачилися. Потім я вклала всіх спати, вранці приготувала сніданок – сирники зі сметаною, бутерброди, чай, каву.
Потім вони поїхали на похорон, з похорону привезли брата до нас, а молодь поїхала в місто подивитися визначні пам’ятки. Приїхали вже об одинадцятій годині ночі, повантажили свого татка, іншого слова не підібрати (добре посиділи з чоловіком) і поїхали в своє місто.
Ось все начебто добре. Але! Вони приїхали до нас з пустими руками, навіть, вибачте, пляшки горілки не привезли. Батько мого чоловіка, нині покійний, був хрещеним батьком братові, його дружина, тобто моя свекруха зараз живе у нас і брат про це знав. Ну нічого, ми не збідніємо, але старій то міг коробку цукерок привезти. Вона так чекала його, всю суботу в вікно прогледіла. Аж розплакалася, розчулилася як.
А ось так би вчинила я.
По-перше, привезли б з собою алкоголь, причому не пляшку і не дві, а вже банку 3-х літрову як мінімум. Всім дітям і людям похилого віку – ласощі, торт до чаю, обов’язково б сувенір, наприклад магнітик. Я б продумала що і кому купити, які гостинці.
До всього іншого, я б з собою привезла постільну білизну, ну щоб господині після нас не прати. Не в руках тягнемо, кинули в багажник і все.
Люди вони не бідні, якби так було, я б тут не обурювалася. Брат рідкісний гість у нас, але завжди з пустими руками. Інші рази вже нічого, його сюди у відрядження відправляли в танкову дивізію (він військовий), приїжджав в неділю ввечері, нап’ються з чоловіком, а в понеділок я його назад відвозила.
Весь час розповідає, як вони на водосховищі рибу ловлять, бо багато так всякої різної. Хоч би раз привіз … .. в гості кличе завжди, але я їхати не хочу, та й чоловік особливо бажанням не горить.
Ви не подумайте, що мені їжі там шкода, я не про це. Ось коли син за батьком приїхав, дружина його навіть з машини не вийшла, не сказала, мовляв спасибі за прийом, за хліб-сіль, за нічліг. Як так???
Ось правда, не їжі шкода, а якось неприємно, ти вся нарозхрист, а тобою наче покористувалися і поїхали. Або може так і треба робити. Не дарма кажуть: нахабство – друге щастя. Але це точно не про мене.
Що ви скажете про цю ситуацію?
Напишіть нам в коментарях у Facebook!