Я сама з невеличкого селища на Львівщині. Колись працювала у школі бібліотекаркою, але самі розумієте, яка там була зарплата.
Чоловіка мого рано не стало, загинув у автокатастрофі. Добре, що у мами була своя господарка і ми якось давали ради.
Однак, коли син поступив до Львова на навчання, то я поїхала в Португалію на заробітки. У нас майже всі жіночки з села закордоном – то в Польщі, то в Італії. А в Лісабон мене якраз покликала колишня однокласниця:
– Лідо, там зовсім інше життя та гроші. Ти там заробиш за місяць стільки, скільки тут за рік. А в тебе син є, подумав хоча б про нього!
От я поїхала та влаштувалася у готель покоївкою. Майже всю суму надсилала синові на навчання та проживання, собі залишала хіба аби якусь каву попити та канапки зробити. Потім, як мій Тарас одружився, то я купила молодятам квартиру в новобудові. А вже свати допомогли їм ремонт зробити.
Зараз Тарас вже сам гарно працює та невістка достатньо заробляє. Тому я їм вже давним-давно гроші не пересилаю, ну хіба на свято якісь гостинці даю та онуками подарунки.
Думала в Португалії рік-другий ще попрацювати та повертатися додому. Бо кому я тут потрібна? Однак, до мене зателефонував брат Богдан:
– Чого тобі там роботу кидати. Знаєш, як тут важко щось знайти, а ще війна? Ти чималі єврики заробляєш, можеш мамі допомогти.
Мама вже тоді почала хворіти. То серце, то спина. А нещодавно робила операцію на зір. Тому я братові на карточку щомісяця надсилала кошти, аби він мамі допомагав. Треба ще хату до ладу привести, купити якийсь генератор, аби взимку було світло.
Але, як виявилося потім, братик таку аферу прокрутив з моїми грішми та хатою – тепер не знаю, як бути далі, чесне слово!
Я востаннє вдома була ще на Різдво. І от нарешті отримала відпустку від сеньйори на 10 днів. Зібрала валізи, взяла гостинці та й гроші запасні для мами. І братові нічого не казала, хотіла зробити сюрприз.
Однак, вигляд хати мене просто шокував. Стара покрівля, на паркані фарба облізла, все травою заросло, хіба де-не-де корова виїла. Але на дворі зате стояла новесенька машина, аж виблискувала на сонечку! Я не дурепа, прекрасно все зрозуміла, куди і як братик витрачав мої зароблені грошенятка!
– Богдане, то ти мене так нахабно обманював?! Ти за які гроші купив цю машину
– Так сусід продавав за вигідною ціною, гріх не взяти.
Та на цьому сюрпризи не закінчилися, вдома я знайшла папери. Виявилося, що Богдан переконав маму переписати на нього хату. А поруч – брошурка пансіонату десь у Львівській області.
– То он які ти афери крутиш, поки я там на заробітках гарую?! Грошей мало – то ще й материну хату забрати хочеш?!
– Ти і так на заробітках, тобі нема ніякого діла до хати. А я що маю робити?
– І маму тому вирішив до пансіонату здати, як якийсь непотріб?
– А що їй біля хати робити, вона і так стара та немічна. Там про неї краще потурбуються.
Я була шокована з таких слів брата. Зібрала речі та поїхала до сина до міста. От зараз сиджу та й гадаю, як врятувати маму. Бо брат її точно здасть в пансіонат. А хата? Так нахабно позбавити мене спадку.
Чи судитися за хату чи краще поки забрати маму до себе закордон. Може, там їй буде краще?…
Вибачте. Даних поки немає.