У мене був старший брат, Володимир, Царство Небесне. Знаєте, за ним я була, як за кам’яною стіною. Мене ніхто ніколи не ображав, не кривдив. А якщо знаходилися такі “сміливці” – то одразу отримували в ніс від Володі.
Різниця між нами велика, 15 років. Після закінчення школи Володя поїхав до Львова вчитися. Щотижня приїздив додому або ж передавав нам різні сувеніри з міста. А після 4 курсу сказав, що буде одружуватися. Наречена у нього корінна львів’янка, з якоїсь такої дуже багатої родини. Олена нас з батьками одразу не прийняла, і це було зрозуміло. Адже вона така міська пані, а ми звичайні люди з села.
Хоча ми з батьками на весілля накрили весь стіл, найняли музикантів та фотографа. Тоді закололи трьох свинок, стільки пляцків напекли, то не було місця у льосі, де їх ставити. Ще потім дали братові 5 тисяч доларів. Олена категорично була проти того, аби зі Львова переїхати до села. Тому Володя почав жити у її батьків. Вони мали великий будинок на два поверхи у Сокільниках.
Мій брат – людина працьовита, не любить лежати на дивані без діла. Він допоміг тестеві добудувати гараж та третій поверх, поставити нову бруківку на подвір’я, змайстрував сам альтанку на задній двій та ще лавочки, поставив баню. Але родичі не поспішали його прописувати у хаті. Мама часто дорікала Володі, що він на пташиних правах господарює у чужій хаті:
– Ти їм зараз палац збудуєш, а вони тебе потім з копняками під одне місце проженуть на вулицю?
– Мамо, не починай. Краще я сам зароблю на свою квартиру і не буду жити з ними.
Однак, тоді тесть Володі втратив свій бізнес з продажу меблів. Грошей у родини взагалі не було, тільки одні кредити та борги. Ще й Олена завагітніла та мала вже от-от народжувати. І Володя вирішив, що поїде у Німеччину на заробітки. Тільки мама і тато його відмовляли, казали, що позичать гроші.
– Слухайте, я сам зі своїми проблемами розберуся. То ж моя родина.
Майже 10 років Володя важко працював у Німеччині. То візьме роботу водієм фури, то на заводі батрачить чи будинки будує. Всі гроші він висилав Олені та її батькам. І не дай Боже жінка дізнається, що брат передав нам у село якісь пакунки з продуктами чи гроші. То починалася така сварка, що я словами передати не можу.
Декілька років тому Володя приїхав якраз на Великдень. І коли мама накривала на стіл, то брат покликав мене:
– На, тут 10 тисяч євро. Ти їх збережи на потім. Аби просто були.
– Але я не можу, то ж такі великі гроші. Тебе Олена на шматки роздере!
Бери, я сказав. Аби в тебе були на зберіганні.
Не дарма Володя віддав мені ці гроші. Як виявилося, він давно хотів розлучитися з Оленою та переїхати назавжди до Німеччини. Там вже знайшов стабільну роботу та хотів почати життя з чистого аркуша.
Ці гроші я зберігала у надійному місці в хаті. Ні мама, ні тато про це не знали. А якщо треба було взяти пару тисяч – то потім одразу повертала борг на місце.
Після розлучення Олена категорично заборонила мені та батькам приїздити до Львова, аби побачитися з сином Данилом. Ми навіть не могли його зі святами привітати, бо Олена одразу виривала слухавку та кричала на нас.
Так минуло 20 років. Володя допоміг моєму татові розбудувати хату, завести велику господарку, всі гроші віддавав їм. Шкода тільки, що Олена намовила проти рідного батька Данила. І коли племінник вже підріс, то сам не мав бажання бачитися з Володею.
Місяць тому Володі не стало. Він важко хворів, мав проблеми з серцем та легенями. Олена та Данило не захотіли приїхати на похорон. Знаєте, мій брат наче відчував, що йому не так багато залишилося:
– Слухай, сестро. Ті гроші, що я тобі колись дав.
– Так, я їх не чіпала. Там все до єврика поскладано.
– Добре. Ти ті гроші тримай і нікому не віддавай.
– А Олені та Данилові? Може їм хоча б віддати половину?
– Ні. То вже твої гроші і ти сама повинна ними розпоряджатися.
Зараз я знаю, що в Олени справи геть кепські з грішми. Її батьки хворі, а Данило зв’язався з поганою компанією. Університет кинув давно, досі не знайшов роботу. Колишня зовиця влаштувалася на дві роботи одночасно, аби хоча б якось забезпечити родину.
Не знаю, що робити. З одного боку, брат наказав ті гроші тримати. І Олена сама від нас відмовилася та з Данилом забороняла говорити.
Але мені шкода її. Все-таки, ми не чужі люди. Як мені вчинити з цими грішми?
Ця розповідь заснована на правдивій історії, якою поділився наш читач. Будь-яка схожість з реальними назвами чи місцями є випадковістю. Усі фото в статті є ілюстративними.
Напишіть нам в коментарях у Facebook!