Я з Андрієм зустрічалась 3 роки, тоді він запропонував одружитись. Скажу чесно, я цього дуже чекала.
Ми з ним з одного села, тільки він на рік за мене старший. Наше зустрічання почалися зі спільних прогулянок селом. За пів року він познайомив мене з батьками.
І Антоніна Сергіївна, і Дмитро Петрович мені дуже сподобались, хоч я і боялась знайомства. Мама Андрія виявилась приємною та привітною жінкою. З першої зустрічі вона почала приязно до мене ставитись та була готова, здавалося, віддати останнє. Знала б я до чого призведе та її щедрість.
Після весілля ми почали жити разом зі свекрами. У них було чимале господарство та дуже багато городів.
Я теж із села, тому роботу знаю і не боюсь. Мої батьки теж мали господарство та городи, але того всього було не багато і нам вистачало. Батьки на роботі ще працюють.
У свекрів все геть інакше. Вони і працюють, і городів мають дуже багато. Я не могла зрозуміти для чого їм стільки всього, та минулого року все стало зрозуміло.
У свекрухи ще є молодша сестра, яка живе а місті та має 4 дорослих дітей і всім їм має допомагати Антоніна Сергіївна.
Я не проти допомоги родичам, але і щоб вони нам теж допомогли. Бо як тільки треба щось робити, то всі або дуже зайняті, або хворіють, або мають невідкладні справи. Якщо ж потрібно їхати по врожай, то всі тут як тут. І сестра свекрухи, і всі її діти. Навіть машинами приїжджають, щоб більше набрати.
Мало того, що Антоніна Сергіївна віддає більшу половину врожаю родичам, так вона ще й закрутки їм робить, на які ми все купуємо. Банки, кришки, спеції і все решта теж має бути наше.
Мене це страшенно злить. Я весь рік працюю фізично та віддаю значну частину грошей на обробку городів, щоб щось мати. Родичі ж хочуть отримати все задарма.
Розмови про те, щоб зменшити кількість городів ні до чого не призводять, бо свекруха проти цього.
– Хто ж моїй сестрі допоможе, крім мене? – каже Антоніна Сергіївна.
– Вона вже доросла жінка, у якої дорослі діти, то нехай вони і допомагають. Чому я маю на когось працювати? – кажу.
– Будеш мати свій дім, там тоді й керуватимеш, як господиня, а тут вирішую я.
Після цієї розмови я вирішила, що і дня не залишусь у свекрів. Хочуть, то нехай працюють хоч на 10 сімей, я ж маю своє життя і не збираюсь годувати чужих дорослих людей.
Зараз з чоловіком шукаємо квартиру, куди восени і переїдемо. Свій врожай і закрутки теж заберемо. Я не даруватиму свою роботу іншим.
Хто з нас правий? Або, якщо знаєте інший вихід з цієї ситуації, то дайте пораду.
Вибачте. Даних поки немає.