Тиждень тому я стала для зовиці та свекрухи ворогом номер один. Навіть росіян вони ненавидять менше, ніж мене.
Отож, субота, ранок. У мене видався дуже важкий робочий тиждень і я хотіла спокійно виспатися. Аж тут стукіт у двері – на порозі стояла Валентина Василівна та племінники, Сергійко та Іринка
– Ну ти довго нас у дверях тримати будеш? Можна дітям зайти? – “привіталася” свекруха.
– Так, так, проходьте. Я просто не очікувала вас тут побачити.
– А ми що, чужі люди, раз не можемо у гості прийти?
Свекруха принесла з собою два пакети з дитячим одягом та іграшками. Племінники одразу побігли у вітальню, увімкнули телевізор на повну гучність та дивилися мультики. Свекруха гонорово знайшла на кухню:
– Йой, то дітям геть нема що їсти. Навіть каші чи печива!
– Просто у нас біля будинку є магазин. Ми щодня там купуємо свіжі продукти. А ви чого приїхали?
– Ой, сонечко, я забула попередити. Ну ти сідай, зараз поговоримо.
Я заварила собі міцної кави, аби нарешті прокинутися і мозок почав працювати.
– Лідка поїхала в санаторій у Трускавець. У неї камені в нирках, уявляєш! Купила собі путівку на тиждень. А Сергійка та Іринцю мені на поруки залишила.
– Тоді чого ви дітей до мене привезли?
– А в мене робота кипить. Треба ж закрутки робити, на дачі город сапати. Я з тими бешкетниками ніц не встигаю. От вирішила їх тобі на два дні відвести.
Я люблю своїх племінників, вони хороші діти. Але можна було якось мене попередити, запитати дозволу. Я ж мала інші плани на вихідні. А так виходить, що повинна скасувати зустріч з подругами та слідкувати за Сергієм та Іриною.
– Та добре, але..
– Ну то домовилися. Там їх речі, футболки, шортики. Іграшки, конструктор, планшет. Я їх у неділю ввечері заберу.
Свекруха хвацько зібрала свої речі та поїхала геть. Я приготувала їм сніданок, вийшла на прогулянку. Бо в них вже голови квадратні ставали від телевізора.
Поки діти гралися на майданчику, я дістала телефон. Відкриваю Фейсбук – а там у стрічці мені вибиває фото Ліди. З відпочинку. Але на фоні були не красоти Трускавця, а Болгарії! Вона з подругами на пляжі засмагає, у ресторані сидить, на яхті катається. Ну я не сліпа, можу санаторій від дівич-вечора закордоном відрізнити.
Одразу кинула ті всі фотографії чоловікові Владу. Хоча він був на зміні, і я розуміла, що не можна його відволікати. Але такого нахабства ми не могли терпіти. Родина родиною, але треба якусь совість мати.
Через годину Влад був на квартирі і телефонував до мами. Свекруха повторювала фразу “а я не знаю”, “а я думала”. Та все вона знала прекрасно, бо не могла Ліда просто так поїхати закордон.
– Або через 30 хвилин ти збереш дітей, або я їй сам тобі відвезу.
Свекруха кулею примчалася до нас. Не соромилася при дітях мене матюкати, намовляти. Казала: “дивіться, яка ваша тітка собака жіночої статі (це я завуалювала). Сергій та Іра показували нам язики та дулі. Ото виховання у дітей, золоті янголята!
Коротше, свекруха всім родичам та друзям встигла розказати про те, що ми її вигнали геть. Але так все перекрутила на свій лад. Жалілася, що я її виштовхала з квартири, підіймала руку на дітей, ставила їх у куток. Фантазія у неї ого-го.
На щастя, чоловік у цій ситуації підтримав мене. Сказав, що поки Ліда та мама не вибачаться, то він не буде з ними спілкуватися. Але чи переступлять вони через свою гордість? Певно, ні.
На Вашу думку, це гідний вчинок – виганяти родичів та дітей на вулицю?
Ця розповідь заснована на правдивій історії, якою поділився наш читач. Будь-яка схожість з реальними назвами чи місцями є випадковістю. Усі фото в статті є ілюстративними.
Напишіть нам в коментарях у Facebook!