Моя мати одружилася у ранньому віці. Швидко зіграла весілля і переїхала жити до мого батька. Так само швидко, як зійшлися, мої батьки подали на розлучення. Мені тоді було всього 2 роки. Після цього мати повернулася до рідного дому, себто до моєї бабусі. Разом з тією жив і її новий чоловік. Вітчим моєї неньки. Стосунки в останніх були дуже натягнутими. Моя мама навіть одружилася, аби з дому втекти якнайшвидше. Але життя, як бачите, все повертало у свій бік. Тому моя ненька часто жалілася на лиху долю.
Тоді був другий шлюб. Здавалося, що цього разу нарешті все складеться якнайкраще, але й ті згодом розвелися. Матері знову довелося повертатися до вітчима. Тоді довелося обирати між двох вогнів. Мама вирішила, що життя з чоловіком, який намагався замінити їй батька, нестерпніше. Саме тому знову повернулася до свого обранця.
Розлучилися вони тільки, коли я підросла. Чекали, щоб бодай у 8 клас пішла. Так, думали, мені легше переживати ці метання буде. Але краще не стало. Через рік жінка знову зустріла нового кавалера. Так трапився третій шлюб.
Прожили разом не дуже довго. Мій новий батько любив випивати. А, якщо чесно, заробив собі залежність. Тож моїй мамі довелося втретє повертатися до вітчима.
Чомусь усі дороги постійно вели її до одного й того ж дому.
Доки моя матінка влаштовувала особисте життя, я встигла вирости, вивчитися і поїхати закордон. В Америці я прожила 10 років. Там мала хорошу роботу і, на відміну від неньки, на долю не жалілася. Просто робила те, що вміла. Втім, від мами замість похвали чула тільки плач. Вона постійно благала мене повернутися додому. Казала, що не хоче зустріти старість у самотності.
Так минуло ще 10 років. І, заробивши хороші гроші, я нарешті повернулася на Батьківщину. Перше, що я зробила після приїзду, вирішила купити мамі власний дім. Вона зажди про нього так мріяла. постійно стверджувала: “якби я мала власне житло, то й не металась би туди-сюди. Не було б цих шлюбів. Не цапалася б з вітчимом.” Тепер я мала змогу та фінанси, щоб втілити її мрію.
Спочатку матінка і справді раділа. Була мені безмежно вдячна, а з часом знову почала нарікати на долю.
Заважав їй цього разу дім. Усе її в ньому не влаштовувало: там кухня не така, а там колір не той, а тут взагалі затишку немає ніякого. і це гнітило її настільки, наче від зміни інтер’єру і справді залежало її життя .
Радість від подарунка затінилася невдоволенням.
Мені було прикро.
Я геть нічого не розумію. Вона ж так сильно хотіла свою територію. Бажала, щоб я приїхала. Ну ось: тепер є дім, є я, але мамі і досі погано. Цілком можу збагнути, що не влаштовувало її колись, а зараз що не так?
Що на Вашу думку заважало жінці бути щасливою?
А що робить щасливими Вас?
Напишіть нам в коментарях у Facebook!