Через 12 років після зради мені нарешті зателефонувала донька і розповіла дещо про свою горе-матір

Напевне, ви звикли, що такими темами з вами діляться тільки жінки, але хочу, щоб ви збагнули, що зрада – це широке поняття і воно не завжди відповідає певній статі. Мене ранила власна дружина. І після такого вчинку навіть не вибачилася, бо ні про що не шкодувала і не вважала себе винною. Кохана мріяла про щасливе життя з коханцем, але в реальності він її просто покинув. Тож через те, що їй просто не було куди піти, горе-жінка вернулася до мене. Я прийняв. Зробив це тільки заради дітей. Їм же потрібна материнська турбота.

Так ми й жили, але вже кожен своїм життям. Кохана продовжувала шукати нових чоловіків, приносила їхні подарунки в наш дім, демонстративно залишала спільні фото. А я просто хотів почути вибачення та каяття. Їх не було. Ні краплі жалю. 

Минуло кілька років, діти виросли, і я вирішив піти. Зустрів чудову жінку, подав документи на розлучення і став закладати фундамент нового життя. Мріяв про нове окреме житло, зайнявся собою, викинув все старе і непотрібне барахло з минулого життя. І ось збирався поставити дружину перед фактом, що нашій історії прийшов кінець, але не встиг. У дружини почалися проблеми зі здоров’ям. Загриміла до лікарні. Провела там майже пів року.

У такому стані я покинути її не міг. Допоміг їй стати на ноги і відновити здоров’я, наскільки це можливо. Після виписки та повернення додому у нас відбулася серйозна розмова. Я розповів їй все як є, що йду, що хочу пожити нормально, що хочу справжню сім’ю з жінкою, яка мене любитиме. Дружина намагалася триматися спокійно, але було видно, що для неї це удар. Я поїхав, найняв їй доглядальницю і пішов у своє нове життя. Через якийсь час мені зателефонувала одна з дочок та попросила приїхати. На зустрічі донька сказала, що моїй колишній дружині дуже погано і дуже хоче мене бачити. Неохоче, але я все ж таки поїхав до неї.

І нарешті моя дружина вибачилася. Ні, не розкаялася, а просто перепросила. Через 12 років! Але це не означало, що вона відчувала провину. Просто з гордості попросила пробачення. Нею ж керував страх. Адже вона залишилася сама, стара та хвора. Та ще й нікому не потрібна. Ось тоді я й висловив їй усе, що думав. Пригадав їй і її брехню, і бруд зради, і її коханця – усе, що ранило мене так сильно. Можете вважати мене жорстокою людиною, але я не пробачив і не повернувся до неї. Те ж саме зробила й одна з дочок. Вважаю, вона має повне право на це.

Ось так моя колишня дружина платить за свої гріхи. Як то кажуть «дешево коштує чужий біль» і «всьому свій час: час камені розкидати і час камені збирати». Я вважаю, що був хорошим чоловіком та батьком. За все, за що тільки міг, я вже попросив вибачення. Прикро, що так само щиро цього зробити не змогла моя дружина. 

Зате тепер я вільний і щасливий. А колишня дружина пожинає власні плоди. Більше мені не потрібна ні вона, ні її вибачення.

Кожен отримає те, що заслужив.

Чи погоджуєтеся з думкою чоловіка?

Напишіть нам в коментарях у Facebook!

Ivanna

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам:

Adblock
detector