Я закохалася без тями, крім нього нікого не бачила і не чула, а він мене так принизив.
В мене було багато прихильників, адже вродою природа не обділила. Але я не хотіла хлопця з села, адже сама селянка. Мої батьки тяжко працюють з ранку до ночі, а я хотіла собі кращої долі. Я хотіла в місто.
Теплого літнього вечора я познайомилася з хлопцем з району. Зустрічалися ми близько року й одружилися. Спочатку все було добре, він мене не ображав, однак і не допомагав нічим. Ледачий був. Я теж не працювала, оскільки була ще студенткою, тому мої батьки допомагали нам чим могли. Згодом я завагітніла і мені стало ще більше соромно. Я розуміла, що цей тягар ляже лиш на мене і моїх батьків. Однак доля розпорядилася інакше: синочок помер в 4 місяці. Я ледь пережила таке горе…
Я стала вільною, не обтяженою турботами, тому вирішила іти на роботу в обласний центр. Життя плило своєю течією, але ніби крізь мене. Я не відчувала нічого, крім суму. Одного разу, їдучи в тролейбусі, я помітила, як молодий чоловік на мене задивляється. Слово за слово та й познайомилися. Обіцяв мені золоті гори, море грошей. Він наполягав на нашому одруженні.
Я не знала, що мені робити. Рани з попереднього шлюбу були ще не загоєні, ще занадто рано. Але ми все-таки розписалися.
У мене робота позмінна, тому я часто приходжу вночі. Однієї такої зимової ночі, повертаючись з другої зміни, я виявила, що двері моєї найманої квартири зачинені зсередини. Я на 4 місяці вагітності, на вулиці холодно, а додому попасти не можу. Через фіранки я побачила двох молодих дівчат, вино і мого чоловіка, який щось активно розповідав, розмахуючи руками.
Я не розуміла, як маю потрапити додому, тому покликала хазяйку. Вона влаштувала справжній скандал чоловікові, погрожуючи викинути його за двері. Він провів дівчат, обняв мене й завів у нашу кімнату.
І тут почався жах. Він показав, який є насправді. Його люті не було меж: він зламав на мені дерев’яний стільчик. Виявляється, я йому зламала всі плани на вечір тим, що покликала хазяйку. Він мене так лупцював, що я вже прощалася з життям.
Я вибігла з квартири захопивши куртку й бродила по вулиці до самого ранку. Я була в такому розпачі й не знала, що мені далі робити.
Через два тижні я пішла в декрет, а чоловік весь цей час просив пробачення й каявся, що більше такого не трапиться. Але я не вірю в його щирість. Немає ніяких підстав сумніватися, що це трапиться ще раз. Тому я зібрала свої речі й поїхала в село народжувати.
Він привозив сумки з харчами в село, казав, що забере мене з пологового будинку. Однак, після народження дитини, він зник.
Через рік до мене прийшов лист, у якому йшлося про затримання мого чоловіка через шахрайство, внаслідок якого молода дівчина опинилася в лікарні.
Я розлучилася вдруге й взагалі втратила надію на нормальне життя.
Вийшовши з декрету, я повернулася в гуртожиток. Силоміць дівчата витягнули мене на місцеву дискотеку. Прийшовши туди, я не знала куди подітися. Сіла під вікном і не розуміла, навіщо я тут. В протилежному кутку я побачила молодого красивого хлопця.
Його лагідний голос змушував ще раз повірити. Ми провели тоді весь вечір вдвох. І так вже тридцять років живемо в щасливому шлюбі.
Історією зі свого життя, я хочу до вас донести, що ніколи не втрачайте надію на краще життя. Робіть добро, й ваше щастя вас обов’язково знайде.
Ви б наважилися на третій шлюб після таких розчарувань?
Напишіть нам в коментарях у Facebook!