Через мою нахабну поведінку тепер соромно приїзжати в село до батька чоловіка.

Я жила в селі Баківці, але переїхала до Львова. Чоловік мій теж не міський пан. Він з села Пилиповичі, що на Київщині. 

За останні десять років нашого шлюбу ми непогано обжились в місті. Купили трикімнатну квартиру. Відкрили власний бізнес. Син та донька вже навчаються в школі. Вчителі ними задоволені. 

Періодично чоловік їздить в село до батька. В основному поїздки припадали на вихідні. Було і таке, що я не відпускала чоловіка, бо треба щось полагодити, допомогти з нашим бізнесом. Не можу ж я все сама робити. 

Миколай Вікторович часто дзвонив нам з проханнями приїхати. “От чому ви не приїжджаєте?”, “Я ж на вас очікую”. От робити нам нічого, кататись туди сюди в село. Там багато сусідів. От хай вони до нього ходять в гості. 

Вам сподобалася історія? Читайте більше у нашому телеграм-каналі: https://t.me/+Wi4_EbzXw7Q5M2Zi

Та і що там робити в селі? Дітям там сумно. А воно і не дивно, адже там живуть тільки пенсіонери. Ксюша та Петрик навіть не мають з ким пограти в футбол. Тому вони сидять в телефона в інтернеті. 

Місяць назад у Пана Миколи був ювілей. Йому виповнилось 65 років. Ну він і запросив нас та ще родичів. 

– Що даруватимемо? Три тисячі вистачить? – питає чоловік

– Ага, а може тридцять? Тисячі вистачить і цукерки по дорозі купимо. Він все одно їх відкладає. 

– Ну може тоді півтори?

– Ну ми взагалі-то збираємо гроші на телевізор на кухню. А ще пральна машинка нам потрібна. 

Пошепки

Ми їхали годин 5 до цього села. А там дорога жахлива. Суцільні ями. Навіть діти не хотіли їхати, все вигадували причини, щоб залишись вдома. Але після погроз ременем, Ксюша та Петро все ж сіли в машину. 

– Нарешті ви приїхали. Я зачекався вже вас, – радісно сказав свекор. – А я вам приготував подарунки. 

– Я навіть не очікувала, що Микола Вікторович підготувався ретельно до нашого приїзду. І дітям підготував подарунки. Ксюші – ляльку, Петру – футбольний м’яч, бо у сина його порвався. 

Коли ми зайшли в будинок на нас очікував накритий великий стіл зі смачними стравами. Тому я швидко пішла до машини та доклала ще парочку тисяч. Коли ми вручили наш подарунок, свекор сказав, що ми подарували забагато. На що ми відповіли, що для нього нам нічого не шкода. 

На жаль у родичів не вийшло приїхати. І я уявила, що б відчув Микола Вікторович, якби ще й ми не приїхали. 

Поки Микола Вікторович робив чай, я усвідомила, що дуже некрасивою була моя поведінка стосовно свекра. Тому після ювілею я частенько відправляла дітей в села, та й сама з чоловіком їздила теж. І селі й повітря чисте, й погода хороша, ще й ліс поруч. 

А навесні ми вирішили зробити свекру ремонт. Бо там і кухня вже старенька і потребує негайного втручання. Тому ми відправимо Миколу Вікторовича в санаторій, а самі зробимо ремонт. Буде йму сюрприз. А на пральну машинку і телевізор я ще зароблю. 

Тому, не забувайте про свекрів, вони теж потребують уваги й турботи. Цінуйте їх. 

Підпишіться на автора у нашому телеграм-каналі, де знайдете нові життєві історії: https://t.me/+xOpeSMR55r5hZTIy

Напишіть нам в коментарях у Facebook!

Diana
Adblock
detector