Через нещасний комод посварилася з братом та його жінкою. Вони так кричали, що всі сусіди в селі нас чули. От вам і “допомога від родичів”

Після весілля я пішла у невістки, переїхала в село до свекрухи. Пані Орися дуже мене любила, прийняла у родину, як доньку. Знаєте, я ж сама виросла у селі, тому була навчена до праці. Можу і корову випасати, її подоїти, на городі поратися, у хаті прибирати. Загалом, крутилася, як та муха в окропі. Але ніколи не жалілася, бо праця в селі – то показник хорошої господині. 

Чому ж я пішла жити до свекрухи? Тоді пані Орися важко хворіла, не могла сама впоратися. Тому я їй завжди допомагала. А потім лікарі виявили в неї рак. Ну не буду я кидати хвору родичку напризволяще. Але, на жаль, свекруха не дожила до народження нашого первістка Богдана. Хата дісталася моєму чоловікові у спадок, він єдина дитина в родині. 

І от минуло вже 18 років з того моменту, як я живу та господарюю в селі. Хату ми гарно розбудували – заклали двір бруківкою, збудували качелі та баню. Потім, як вже другий син народився, то добудували другий поверх з ванною та туалетом, провели кабельне телебачення. Я найбільше берегла город свекрухи, як зіницю ока. 

Вам сподобалася історія? Читайте більше у нашому телеграм-каналі: https://t.me/+Wi4_EbzXw7Q5M2Zi

До нас у гості часто приїздив мій старший брат Василь. Він ще після 9 класу поїхав до Львова вчитися, так йому місто сподобалося, що вирішив там зостатися. Вже у Львові роботу знайшов, одружився та квартиру купив. І от я стала помічати, що кожного разу, як Вася приїздить у гості, то його поведінка дуже змінюється. Видно ті “міські” замашки. 

– Васю, ану поможи, там треба дров нарубати, зараз шашлики будемо робити. 

– Ой, Михайле, я так з дороги втомився. Так ще й спину защемило, як за кермом їхав. Давай ти сам, а я потім допоможу. 

Однак, братик нам допомагав хіба багато їсти та забирати продукти додому. Мені ж не шкода тої картоплі чи баночки консервації. Але чоловік дуже сердився:

– Приїхав, трутень міський, ніякої помочі. 

– Ну ти наступного разу його ще раз попроси.

– Ага, ще знову якусь болячку вигадає. 

Так от, місяць тому Василь вирішив затіяти у вітальні ремонт. Тоді подзвонив до мене, щось запитував за майстрів з села, які ціни на їх послуги, який ламінат я купувала і де. Промовився, що всі старі меблі буде виносити на звалище та спалювати.

А я ж знала, що у нього є дуже гарний комод на 4 тумби. Він мені завжди подобався, коли у гості приїздила. То ще колись зовиці батько на заводі зробив власноруч та подарував молодятам на новосілля. Зараз же не такі надійні та красиві меблі роблять, як тоді. 

– Нащо той комод викидати? Мені привези. Ми його у вітальню поставимо, будемо там зимові речі зберігати.

– Точно тобі то барахло треба?

– Так. 

І минулої суботи до нас у гості приїхали Василь з Софією, привезли комод. Однак, зовиця вже з порогу навала мені цінник:

– 3 тисячі. То за бензин ще.

– То саме 3 тисячі?

Пошепки

– Не переживай, гривень, а не доларів. 

– А за що?

– Ну як за що? за комод та доставку. Ми взагалі перше думали 5, але зробили тобі знижку. 

У мене аж очі, певно, з розміром як колеса від трактора стали. Дивлюся на брата – а він тільки шкіриться, чекає, коли з хати вийде мій чоловік та сам дістане з машини той проклятущий комод.

Мало того, що такий “подарунок” був зі зламаними ручками, брудний, у пилюці, де-не-де ніжки погризла собака. Ну роботи непочатий край, аби все привести до ладу. І за це “чудо” брат ще хоче гроші:

– Василю, ми про суму не домовлялися. Ти сам називав цей комод барахлом.

– Ну і що? Мені зараз кожна копійка важлива, бо ремонт роблю.

– І це треба з мене гроші вимагати? Не бачиш, яке воно старе та потріскане? Вже он фарба облізла, собака ніжки погризла. Про які 3 тисячі взагалі йде мова?

– Ну хоча б 2 заплати, як за доставку. 

– Ні, братику, я тобі ні копійки не дам. Краще ці гроші зекономлю та відкладу на чорний день. Або сама поїду до міста та куплю новесенький комод. 

Василь так образився на мене, почав кричати, що я така нахабна сестра, хочу все на халяву отримати та його до нитки обдеру. Його жінка Софія також емоційно пищала, як свиня на Великдень. Потім Вася взяв комод з багажника та кинув його на землю. От вже на такий грюкіт сусіди вийшли з хати та дивилися на нашу “виставу”

– Ти! А ти така підла сестра! Я це барахло тягнув з самого Львова до тебе, а ти не хочеш навіть на бензину мені дати!

– Так. Треба було раніше попереджати.

– Та ти… Подавися цим комодом! 

Василь звинувачував мене у всіх смертних гріхах, казав, що я така погана та підла сестра. 

Однак, я такої ж самої думки про нього. Бо нормальна людина з родича гроші за послугу не буде вимагати. 

Підпишіться на автора у нашому телеграм-каналі, де знайдете нові життєві історії: https://t.me/+xOpeSMR55r5hZTIy 

Напишіть нам в коментарях у Facebook!

Daryna
Adblock
detector