Декілька місяців тому мій чоловік отримав нову роботу. Досить довго шукав, ми жили на мою зарплату. А потім кум, Василь, запросив його працювати на будову.
Але графік там ого-го який ранній. О 5 ранку Олексій вже має бути на об’єкті. А це будова за містом, туди ще треба доїхати. Дорога займає 40 хвилин. Тому чоловік прокидався о 4 ранку. Ну а я, як жінка, маю йому приготувати сніданок та обід на роботу, бо поруч будови нема ніяких навіть супермаркетів.
Вам сподобалася історія? Читайте більше у нашому телеграм-каналі: https://t.me/+Wi4_EbzXw7Q5M2Zi
І на будові він був до 9 чи 10 вечора. Приїздив додому, мився та йшов спати. Не мав сили навіть на те, аби з нашим Павликом погратися чи поскладати конструктор.
Я працюю з 8 ранку по 17 годину, потім ще йду по Павлика у садочок, вдома готую, прибираю, граюся з дитиною. От чоловіка через роботу взагалі нема вдома. Інколи можуть статися різні форс-мажорні обставини: зламається кран, холодильник не працює, пральна машинка протече. Я часто брала ключ і сама ремонтувала сантехніку. Чи просила сусіда допомогти.
Важко жінці тягнути на собі всі хатні справи. І ще я маю прокидатися так рано, бо, бачте, Олексій сам собі не готує їсти. Тому о 4 ранку я ставала до плити і варила суп, гречку чи картоплю йому на роботу. Ну і ще сніданок. Бувало, що я просто засинала над плитою чи за столом, коли нарізала хліб на канапки.
Найгірше – це відсутність підтримки. Ні свекруха, ні мама не розуміли мого обурення:
– Чоловік працює, гроші додому приносить. Тобі хіба так важко рано прокинутися? Думаєш до обіду спати?
– Ні, просто нехай навчиться собі їсти готувати. Ви думаєте, я хочу о 4 ранку вже на кухні танцювати.
– Дивися, яка дівка гонорова! Та я встигала і на заводі зміну відпахати, і дітей виняньчити, їсти наготувати і ще вдома прибирати! Що за покоління ледацюг пішло?
Мені ніхто навіть з сином не хотіли допомагати. Часто не встигала забирати Павлика з садка, тому просила свекруху заїхати до онука:
– Я не встигаю. Мені ще на базар треба.
– Так базар по дорозі якраз. Мені вже вихователька 3 раз телефонує.
Думаєте, свекруха забрала Павлика? Ні. Я заїхала за ним, добре, що вихователька затрималася ще на годину. Але отримала дуже агресивне попередження щодо запізнення.
І якось чоловік приїхав додому сердитий. Вирішив, що могла злість зігнати на мені та синові:
– Що за безлад у квартирі ти розвела? Свинарник! Нема нічого їсти. Дістала твоя пісна гречка та картопля!
– Так ти хоча б раз приїхав і мені допоміг. Думаєш, то легко на собі всі хатні справи тягнути?
Ми так посварилися, що я не витримала і просто виставила Олексія за двері. Квартиру мені бабуся покійна колись віддала, тому чоловік тут не прописаний навіть.
Ну і Олексій повернувся до своєї мами. Знаєте що потім сталося? Пані Ольга щовечора до мене дзвонить і жаліється на сина. Бо не звикла, що треба так рано вставати і йому їсти готувати.
– Та помиріться ви вже нарешті. Така горда чи що?
– Нехай ваш син спершу навчиться готувати їсти. Він не мала дитина.
Я втомилася бути прибиральницею, кухаркою та хатньою робітницею. Нехай ця ситуація навчить Олексія цінувати мою турботу і любов, а не дорікати, яка я погана жінка!
Підпишіться на автора у нашому телеграм-каналі, де знайдете нові життєві історії: https://t.me/+xOpeSMR55r5hZTIy
Напишіть нам в коментарях у Facebook!