Я не знаю, як ще пояснити дружині, що її мама руйнує наш шлюб. А все через те, що ми купили квартири поруч, буквально стінка у стінку!
Хоча спершу я не був проти такої пропозиції. Ольга Василівна заробітчанка і вирішила на весілля подарувати нам квартиру у новобудові. Хоча я казав, що і сам можу заробити на житло.
– Дітки, то ж вам на майбутнє. Хочу, аби вже там пошвидше онуки мої бігали, аби я їх няньчила.
Однак, ми навіть не здогадувалися, що квартиру по сусідстві також купила теща. Але собі.
– Ну от що я в тому селі робитиму? Вона стара, ще стільки грошей треба в неї вкласти. І я давним-давно хотіла перебратися до міста.
Ну, спершу я не звернув на це уваги. Хай живе з нами на здоров’я. Але вже ремонт зробив за свої кошти. Тим паче, у мене батько столяр, змалку мене вчив за станком працювати. І я власноруч зробив нам майже всі меблі – від крісел і стільців до шафи та навіть ліжка!
Але теща взагалі не оцінила мою працю:
– Боже, це що таке? Якась розвалюха, а не шафа! А крісла? Твердо сидіти, як на якомусь камінні.
– А ліжко? То домовина якась, я б тут боялася спати навіть!
І я вже забув, як це спокійно прийти додому після роботи та відпочити. Бо на кухні постійно теща каву чи чаї ганяє, наче медом намазано:
– Романе, а ти чого розсівся? Треба сміття викинути і в магазин піти
– Зараз, дайте бодай повечеряю, бо такий голодний
– А ти сильно трудився, аби такий апетит нагуляти? Теж мені, роботяга.
– Ну, взагалі то, я був на роботі.
– Така в тебе робота, що не спромігся жінці квартиру купити?
От головним козирем у пані Ольги якраз була квартира. При кожній нагоді нарікала мені, мовляв, зять ні дать-ні взять, ні копійки в кишені. А жінка все боялася заступитися за мене.
– Ну, вона ж купила нам цю квартиру. А тут все дорого, ти сам розумієш.
– То це дає їй право так зневажливо до мене ставитися?
– Коханий, будь ласка, потерпи, ну в мами такий характер. Вона побіситься та перестане.
Я все терпів та терпів. Однак, теща була невгамовною. Так ми посварилися нещодавно, що я зібрав речі та поїхав до батьків у село.
Тоді я затримався на роботі, мав здати терміновий звіт директору. Не оглянувся, як на годиннику вже 21.00. А поки доїхав, то вже по 10 вечора було. Підіймаюся втомлений, голова розколюється, очі болять, бо весь день за ноутбуком провів. І чую тещі голосок:
“Та він точно має коханку, я тобі кажу. Подивися, як пізно, а він досі додому не повернувся”
“Та що ти кажеш. А на вигляд такий пристойний чоловік, завжди зі мною вітається”
“Ага, такий улесливий, корчить з себе святого. Він взагалі додому ні копійки не приніс, ця квартира на мої кровні гроші куплена. А він, знаєш, що сказав?”
“Що?!”
“Що я їм малу квартиру купила та гроші на ремонт ще повинна була дати! От така подяка від зятька”.
От я не витримав. Мало того, що вона мені постійно нарікає, то ще перед сусідами соромить. Тому зібрав всі речі та сказав жінці, що повернуся за однієї умови – ми продаємо квартиру та шукаємо інший варіант, подалі від пані Ольги. Бо така родичка мене хіба в могилу зажене! Або ще гірше – доб’ється, аби ми розлучилися.